Учені з Австралії та Нової Зеландії вивчили скам’янілі рештки викопного кита, знайдені ще 1921 року, і дійшли висновку, що своїх феноменальних розмірів ці тварини могли набути в Південній півкулі. Раніше припускали, що еволюція китів зробила крок у бік гігантизму в північних водах.
Вусаті кити (Mysticeti) – найбільші тварини на планеті. Довжина блакитного кита, наприклад, сягає 33 метрів, а вага – 160 тонн. Кити еволюціонували з наземних хижаків – пакіцетів (Pakicetus), які до того ж мали крихітні копитця. Але ці, як і наступні, предки китів мали вкрай малий розмір порівняно з сучасними гігантськими родичами.
Протягом усієї своєї еволюційної історії предки вусатих китів були набагато меншими, ніж їхні сучасні нащадки, – лише близько п’яти метрів у довжину. Питання про те, як кити досягли рекордних розмірів, залишається дискусійним. Дослідників здебільшого цікавить питання про те, як це сталося, а не де.
Довгий час вважалося, що вусаті кити залишалися невеликими аж до початку льодовикових періодів, тобто приблизно до 2,5-3 мільйонів років тому. Тоді з’явилися сучасні види вусатих китів, включно з блакитним. Але вчені з університетів Монаша (Австралія) і Отаго (Нова Зеландія) засумнівалися в цьому. Висновки дослідників представлені в журналі Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences.
Найпоширеніші гіпотези досі свідчили, що кити еволюціонували в умовах холодного клімату. Вважалося, що це пов’язано з частішими знахідками предків китів із Північної півкулі.
Однією з таких знахідок, з якою працювали вчені, стали скам’янілі кінці щелеп викопного кита, знайдені палеонтологом-аматором Френсісом Кадмором на півдні Австралії понад 100 років тому. Попри це, кістки віком 16-21 мільйон років досі припадали пилом в архівах австралійського Музею Вікторії, доки їх не відкрив заново один зі співавторів дослідження – старший куратор палеонтології хребетних у НДІ Музею Вікторії Еріх Фіцджеральд. Одного разу, вже в неробочий час, він досліджував “катакомби” музею і відкрив скриньку з кістками, про які всі забули. Будучи досвідченим фахівцем, палеонтолог одразу впізнав в уламках щелепи вусатого кита.
Використовуючи моделі, побудовані на основі вимірювань пропорцій тіла сучасних китів, учені дійшли висновку, що тварина, останки якої знайшов Кадмор, була приблизно дев’ять метрів у довжину. Але ж найбільший викопний кит, якого описували досі, сягав лише шести метрів у довжину.
З огляду на також знахідки останків викопних китів із Перу, дослідники припустили, що великі кити з’явилися зовсім не в Північній, а в Південній півкулі. Притому що частка знахідок предків китів для півдня становить лише 20 відсотків від усього літопису скам’янілостей. “Це те, що я називаю програмою “Аполлон”: палеонтологія”, – заявив Еріх Фіцджеральд.
