Гігантська багатоніжка, про яку йде мова, темно-коричнева Spirostreptus sculptus, була вперше описана ентомологом Анрі де Соссюром та натуралістом Лео Цехтнером ще в 1897 році, після її відкриття на Мадагаскарі. З того часу її більше не документували, доки не з’явився проєкт Re:wild Search for Lost Species.
Проєкт, у якому беруть участь члени різних організацій, має на меті знайти тварин, втрачених для науки понад десятиліття, але які не вважаються вимерлими. Кількість таких видів оцінюється щонайменше у 4300.
У рамках цього пошуку минулого року команда провела кілька тижнів, обстежуючи ліс Макира, одну з найбільших захищених територій Мадагаскару.
«Мадагаскар – це гаряча точка біорізноманіття, а Макира – недосліджена область у цій країні, тому ми вирішили випробувати нову модель пошуку втрачених видів саме тут», – сказала Крістіна Біггс, спеціалістка з пошуку втрачених видів.
Відправившись із списком з 30 втрачених видів, пошуки виявилися успішними, і однією з найбільш неочікуваних знахідок стала гігантська багатоніжка, хоча підозрюється, що місцеві громади ніколи її не втрачали.
«Я був найбільше здивований і задоволений тим, що гігантська багатоніжка Spirostreptus sculptus, досить поширена в лісі Макира, виявилася ще одним втраченим видом, відомим лише з опису 1897 року», – сказав Дмитро Тельнов, ентомолог з BINCO.
Додаючи особливу нотку до цієї знахідки, учасник експедиції також зазначив: «Найдовший екземпляр цього виду, який ми спостерігали в Макира, був справді гігантською самицею завдовжки 27,5 сантиметрів [10,8 дюйма]».
Хоча команда не змогла знайти деякі види з втраченого списку, їм вдалося заново відкрити багато з них, включаючи два види мурахоподібних жуків-квіткових, які не документувалися з 1958 року, і стрибаючого павука Tomocyrba decollata, який був втрачений з моменту першого відкриття у 1900 році.
Крім того, експедиція виявила новий вид зеброподібного павука – значна знахідка, враховуючи, що вважалося, що вони не живуть у мадагаскарських тропічних лісах.
Знайшовши кілька дорослих особин, що охороняють яйцеві кокони в печері, Броґан Петті, директор робочої групи SpiDiverse у BINCO, зазначив: «Це були досить великі павуки, і було дивно, що вони залишалися невпізнаними так довго».
Команда сподівається повернутися до Макира, щоб повторно шукати види, які їм не вдалося знайти цього разу – не тільки для задоволення від позначення чогось у списку, але й через вплив, який може мати повторне відкриття виду або навіть відкриття нових.
«Важливо продовжувати досліджувати біорізноманіття Макира, тому що, хоча це один з найбільших тропічних лісів країни, ми все ще маємо відносно невелике уявлення про те, які види там мешкають, і ймовірно, що є багато абсолютно невідомих видів», – сказала Джулі Лінчант з Товариства охорони природи Мадагаскару.
«Краще розуміння біологічних багатств Макира дозволить нам краще спрямовувати наші зусилля з охорони», – додала вона.