Палеонтологи розслідували загибель гігантопітеків

Автори нового дослідження розповіли, чому найбільші з приматів виявилися погано пристосовані до змін, на відміну від їхніх найближчих родичів.

Найбільший з приматів, які коли-небудь існували, – Gigantopithecus blacki. За сучасними уявленнями, він виростав до трьох метрів (окремі вчені вважають, що і до чотирьох), а важив 200-300 (за іншими оцінками – 300-550) кілограмів. Уперше про величезну мавпу стало відомо менш ніж 100 років тому, коли німецький палеонтолог купив у Гонконзі дивні зуби, які продавець називав драконячими.

Досить швидко з’ясувалося, що це зуби примата, але дуже великого. Відтоді палеонтологи знайшли ще близько двох тисяч зубів гігантопітеків, а також чотири фрагменти їхніх нижніх щелеп. Датування цих скам’янілостей показало, що поширення Gigantopithecus blacki почалося приблизно два мільйони років тому.

А ось коли ці примати вимерли, було не цілком зрозуміло. Представники різних палеонтологічних шкіл давали досить розмиті часові межі – приблизно 100-350 тисяч років тому. І абсолютно незрозуміло, чому це вимирання відбулося.

Автори роботи, опублікованої в журналі Nature, вважають, що їм вдалося розібратися не тільки в причинах загибелі гігантських приматів, а й установити точні часові рамки вимирання.

Учені провели датування різних шарів, що належать до приблизного періоду існування Gigantopithecus blacki, у 22 печерах на півдні Китаю. В 11 із них у різний час виявили скам’янілості гігантопітеків, а ще в 11 – ні.

Дослідники використовували шість різних методів і в результаті отримали 157 оцінок віку викопних решток, у періоді 2,3 мільйона – 49 тисяч років тому. Із цих шарів витягли пилок, щоб визначити, яка рослинність переважала в той чи інший час.

У цих карстових горах на півдні Китаю знаходяться дві печери, в яких колись мешкали гігантські мавпи / © Yingqi Zhang (IVPP- CAS)

Крім того, вчені провели ізотопний аналіз зубів Gigantopithecus blacki і зубів китайських орангутанів (Pongo weidenreichi). Останні були, очевидно, найближчими родичами гігантопітеків. Ці примати жили в Південному Китаї в середньому і верхньому плейстоцені, вимерли приблизно 57-66 тисяч років тому і були приблизно на 20 відсотків більшими за сучасних нам орангутанів.

Аналіз пилку показав, що 2,3 мільйона років тому південь сучасного Китаю вкривали густі ліси з щільним покривом. До цих умов були добре пристосовані і гігантопітеки, і їхні дрібніші родичі. Передбачається, що обидва види мешкали в цих закритих лісових масивах з обмеженою сезонною мінливістю раціону і постійною наявністю води.

Печера Чжан Ван, в якій мешкали гігантопітеки, знаходиться на висоті 150 метрів над дном долини / © Kira Westaway (Macquarie University)
Приблизно 600-700 тисяч років тому навколишнє середовище в тій місцевості стало більш мінливим через збільшення частоти зміни сезонів. Це, своєю чергою, призвело до зміни структури лісових угруповань. Автори роботи простежили, як ці зміни впливали на раціон орангутанів і гігантопітеків.

Перші адаптували свої розміри, поведінку та вподобання в середовищі існування до цих змін. На відміну від них, Gigantopithecus blacki виявився справжнім консерватором. Коли кількість доступної звичної їжі зменшилася, ці примати просто стали менше їсти. Коли скоротилася доступність води, вони стали менше пити (про те й інше вчені дізналися з ізотопних змін останків).

До якогось часу такі продовольчі кризи не були частими й особливо тривалими. Але приблизно 295 тисяч років тому ландшафт Південного Китаю серйозно змінився. Там стали переважати відкриті ліси. Ізотопний аналіз зубів гігантопітеків показав, що їхній раціон став менш різноманітним і з меншим регулярним споживанням води.

Така ситуація, на думку вчених, призводила до хронічного стресу, що перешкоджав розмноженню. Це контрастує з Pongo weidenreichi, який продемонстрував кращу адаптацію своїх дієтичних вподобань до умов, що змінюються, за той самий період. Знахідки викопних решток підтверджують ці гіпотези, показуючи зниження кількості та географічного поширення скам’янілостей гігантопітеків порівняно з китайськими орангутанами.

Автори роботи вважають, що гігантопітеки остаточно вимерли приблизно 215 тисяч років тому. На їхню думку, у тому, що сталося, найбільші з приматів могли звинувачувати тільки себе, адже саме вони не змогли або не захотіли пристосовуватися до змін навколишньої дійсності.

© Kira Westaway MQ

Але ми нагадаємо, що не пізніше 780 тисяч років тому на території сучасного Китаю з’явився древній представник нашого роду – Homo erectus. Еректуси робили кам’яні знаряддя і цілком могли з їх допомогою впоратися з великим приматом. Крім того, еректусів, як і гігантопітеків, завжди цікавили печери. Тому достовірно сказати, хто винищив Gigantopithecus blacki – зміни клімату чи людина, – не можна. Додаткову поживу для роздумів дає доля китайських орангутанів: попри їхню здатність до адаптації, вони теж не дожили до наших днів.