Автори нового дослідження заявили, що на Близькому Сході в епоху енеоліту стався різкий підйом рівня міжособистісного насильства, і пояснили, чому це сталося.
Тема міжособистісного насильства в різних суспільствах завжди викликала інтерес учених. Існувала навіть теорія, згідно з якою рівень насильства неминуче знижується протягом тисячоліть, а після епохи Просвітництва – швидше, ніж до неї. На жаль, ця прекрасна гіпотеза погано поєднується як з письмовими джерелами, так і з археологічними знахідками.
Міжнародна група вчених провела дослідження, щоб зрозуміти, як змінювалася частота випадків міжособистісного насильства в ранніх людських суспільствах – починаючи з пізнього палеоліту (12 тисяч років до нашої ери) і до 400 року до нашої ери. Результати роботи опубліковані в журналі Nature Human Behaviour.
На карті показані археологічні пам’ятки, звідки взято дані для дослідження / © Joerg Baten et al.
Дослідники проаналізували скелетні рештки 3539 осіб, які жили в період 12 тисяч – 400 років до нашої ери на Близькому Сході. Усі скелети знайдені на територіях семи країн: Туреччина, Ірак, Іран, Сирія, Ліван, Ізраїль та Йорданія. Свідченням насильства вчені вважають поранення від зброї і сліди черепно-мозкових травм.
Автори роботи вказали, що вважають докласичний Близький Схід ідеальним місцем для такого дослідження, адже саме там відбувається перехід людських спільнот від полювання і збирання до землеробства і скотарства, там з’являються перші міста і протодержави, там ростуть імперії Месопотамії та Леванту.
Аналіз скелетних останків показав різкий сплеск насильства в епоху енеоліту (4500-3300 роки до нашої ери). Особливо різкий підйом трапився на території сучасного Ірану, трохи нижче – в Месопотамії і на території сучасної Туреччини. У решті Леванті рівень насильства зріс менше, але загальну тенденцію і там добре видно.
Потім, у період ранньої і середньої бронзи (3300-1500 роки до нашої ери), рівень насильства помітно знижується по всьому регіону. Другий сплеск насильства припадає на час переходу від пізньої бронзи до залізного віку (1500-400 роки до нашої ери).
Другий пік автори вважають результатом подій, які фахівці називають “катастрофою бронзового століття”. Причини цієї катастрофи не зрозумілі й досі, хоча гіпотез існує чимало.
Але якщо вірити висновкам авторів дослідження, навіть катастрофа бронзового століття, коли на держави Близького Сходу посипалися всі біди одразу, не підняла рівень насильства до тих значень, що в енеоліті. Що ж сталося в мідному столітті такого, що люди різко стали набагато агресивнішими по відношенню один до одного?
Розподіл даних про випадки насильства за часовими періодами і територіями / © Joerg Baten et al.
Вчені виділили чотири фактори, за якими порівняли стани людських спільнот Близького Сходу неоліту (низький рівень насильства) і енеоліту (сплеск). Це щільність населення, клімат (з його впливом на врожай), здатність держави стримувати міжособистісне насильство і, нарешті, розвиток військової справи.
В епоху неоліту щільність населення на Близькому Сході, попри поширення землеробства, залишалася низькою. Клімат був сприятливим, повноцінних держав ще не спостерігалося, а отже, не йшлося і про розвиток військової справи в нашому розумінні.
Регіональний клімат раннього енеоліту (починаючи з приблизно 4400 року до нашої ери) стає дедалі посушливішим, і це, на думку авторів, сприяє тому, що щільність населення в окремих точках, де опадів більше, зростає. Людям простіше стає вижити у великій групі: поселення укрупнюються і поступово переростають у міста.
Скорочення доступності ресурсів і збільшення щільності населення, як вважають дослідники, і призвели до різкого зростання агресії в суспільстві. Протодержави вже виникали, але, мабуть, ще не могли ефективно впливати на життя своїх громадян і стримувати сплески насильства між ними. Розвиток військової справи збігається з розвитком міст, але за відсутності сильної держави цей чинник лише сприяє зростанню рівня насильства.
Далі вчені розглянули, як змінювалися ці чотири чинники в період “малого насильства”, що настав після енеоліту, – раннього і середнього бронзового віку.
Чисельність населення на Близькому Сході зростала, але переважно за рахунок жителів сільської місцевості. Люди активніше заселяли її, тому що сільське господарство ставало дедалі прибутковішим – через пом’якшення клімату.
До цього ж часу належать зміцнення держав, розвиток торгівлі, поява ефективних бюрократичних і правових систем. Автори дослідження назвали цей період “золотим віком” Близького Сходу. Становлення великих імперій (насамперед – Хетського царства та Мітанні) супроводжувалося розширенням їхніх територій, здебільшого шляхом завоювань. Якщо згадати теорію Льва Гумільова, то можна сказати, що пасіонарії Леванту і Месопотамії були зайняті важливими справами і на міжособистісному рівні.
