Автори нового дослідження дійшли висновку, що морські водорості та водні рослини, які сучасні жителі Європи їдять рідко (особливо до зростання популярності азіатської кухні), аж до Середньовіччя були звичною частиною раціону їхніх предків.
Починаючи з періоду 8000 років тому і щонайменше до раннього Середньовіччя жителі прибережних районів Європи повсюдно включали у свій раціон морські водорості й такі водні рослини, як рдест і катран. Це показав аналіз, проведений британськими археологами з Йоркського університету та Університету Глазго, іспанськими біологами з Автономного університету Барселони, а також їхніми колегами зі Швеції, Нідерландів, Литви та Польщі. Дослідження опубліковано в журналі Nature Communications.
До морських водоростей належать приблизно 10 тисяч видів макроводоростей, які ростуть у приливно-відливних і субліторальних зонах, на глибині близько 300 метрів уздовж узбереж. Сьогодні людство споживає в їжу 145 їхніх видів, здебільшого цей суперфуд люблять жителі Азії. До недавнього буму на азіатську їжу водні рослини залишали на поживу тваринам або згадували про них лише в голодні часи. У минулому морські водорості використовували у виробництві палива, добрив, пакування та засобів народної медицини.
За словами вчених, до XVIII століття морські водорості вважалися їжею маргіналів і голодуючих навіть на островах Шотландії, де цих рослин дуже багато. Щоправда, в деяких прибережних регіонах водорості досі їдять, а в Уельсі з водорості Porphyra umbilicalis готують традиційну страву – лавровий хліб.
Традиційний валлійський лавровий хліб – це буквально подрібнені морські водорості. Їх можна їсти з тостами або змішувати з вівсяними пластівцями та готувати коржі / © David Pimboro, Shutterstock
“Археологічні свідчення існування морських водоростей трапляються рідко і майже завжди розглядаються з тієї точки зору, що їх не вважали їстівними. Хоча морські водорості виявили в жуйках зі стоянки Монте-Верде в Чилі віком 12 тисяч років. <…> Прямих доказів їхнього споживання людиною в минулому не було, тому їх не вважали частиною раціону давніх європейців”, – наголосили дослідники.
Вони отримали перші безпосередні докази того, що морські водорості та інші водні рослини, наприклад морська капуста Crambe maritima (катран приморський), були популярною їжею на великій європейській території від мезоліту (5-15 тисяч років тому) до раннього Середньовіччя.
Щоб дійти такого висновку, автори статті вивчили зразки зубного каменю 74 осіб із 28 археологічних пам’яток по всій Європі – від Північної Шотландії, Литви і до півдня Іспанії – із застосуванням термодесорбційного газового хроматографічного методу мас-спектрометрії (TD-GC-MS) та піролітичної газової хроматомас-спектрометрії (Py-GC-MS).
У 33 осіб виявили хімічні біомаркери, які вказують на те, що володарі цих зубів споживали жири, олії, білки, вуглеводи та їжу, приготовану на вогні. В одному випадку на зразках виявили сліди бджолиного воску.
“Також були присутні характерні біомаркери, що вказують на вживання в їжу водних рослин. Зокрема, морські водорості (макроводорості), прісноводні водорості та водні рослини ми ідентифікували у 26 зразках на основі їхнього незвичайного та складного органічного хімічного складу. Кожен мав власний набір високостійких біомаркерів із трьох різних класів сполук: алкілпіроли, амінокислоти та ліпіди”, – розповіли дослідники.
Вони додали, що органічний компонент зубного каменю може утворювати біополімерний компонент – “хімічну копалину”. Його, на відміну від інших органічних залишків, не можна вивчити методами звичайного аналізу, але це вдалося зробити за допомогою Py-GC-MS.
З яких археологічних пам’яток походили досліджені зразки / © Nature Communications
Автори наукової роботи, зокрема, отримали біомолекулярні докази того, що майже в кожному зразку з Оркнейських островів (архіпелаг на північному сході Шотландії) та з печери в Обані (місто-курорт на заході Шотландії) присутні сліди споживання морських водоростей. Причому відомо, що в цих районах було розвинене сільське господарство, а біля берега і на глибині водилася риба.
Найдавніший зразок знайшли на території сучасної Литви, за 100 кілометрів від моря, і датували періодом близько 8400 років тому. Судячи з усього, людина любила поласувати рослинами сімейства латаття. А 40-річна жінка, яка жила між 7800 і 8000 років тому в околицях нинішнього іспанського міста Вільєна провінції Аліканте, споживала в їжу водорості (вид не вдалося визначити).
Крім цього, три шотландські зразки енеоліту/раннього бронзового століття і два ранніх середньовічних зразки (V-VI століття нашої ери) з Литви мали біомаркери, які свідчать про споживання підводних рослин, що ростуть у прісній воді.
Стівен Баклі, археолог з Йоркського університету та один з авторів дослідження, наголосив, що вивчені біомолекулярні зразки на понад 3000 років старші за свідчення поїдання морських водоростей на Далекому Сході. За його словами, становлення сільського господарства, безумовно, мало б сильно вплинути на раціон стародавніх людей, але, згідно з результатами аналізу, відмова від морських водоростей не була такою різкою, як припускали археологи та історики.
“Морські водорості та прісноводні рослини сьогодні практично відсутні в традиційних західних дієтах. Їхня маргіналізація (адже вони поступово перетворилися з продуктів харчування на засіб тамування голоду та корм для тварин), ймовірно, відбувалася впродовж тривалого періоду часу”, – підсумували вчені.
