Автори нового дослідження стверджують, що відмінності в ДНК європейців і жителів Східної Азії з’явилися завдяки міграціям перших землеробів.
Усі люди, предки яких вийшли з Африки, мають у своєму геномі деяку кількість ДНК неандертальців – близьких родичів і суперників Homo sapiens. Але от у європейців її значно менше, ніж у населення Східної Азії.
На перший погляд, це дуже дивно: адже основні стоянки неандертальців розташовані в Європі, а в Азії їх незрівнянно менше, і всі вони – не східніше Алтаю. Вчені намагалися пояснити такі відмінності місцем схрещування двох видів і подальшими шляхами розселення груп метисів. Тепер палеогенетики запропонували нове пояснення.
У журналі Science Advances опубліковано роботу, автори якої заявили, що причина криється в міграції ранніх землеробів. Щоб простежити історію непростих взаємовідносин людини і неандертальця, дослідники вивчили 4464 раніше прочитані геноми стародавніх і сучасних Homo sapiens. Найдавнішим зразкам ДНК у дослідженні – 40 тисяч років.
На карті показано, в яких місцях були отримані зразки стародавньої ДНК / © Claudio Quilodrán et al.
Вчені проаналізували частку неандертальської ДНК залежно від широти, довготи, часу і регіону. У результаті вони виявили, що на ранніх етапах розвитку (40 тисяч років тому) частка ДНК неандертальців у людей сучасного виду була вищою в Європі, ніж в Азії. Це відповідає картині, за якої ранні Homo sapiens виходили з Африки і зустрічалися з Homo neanderthalensis на Близькому Сході та в Європі.
Зменшення кількості неандертальських генів у європейських людей відбулося пізніше. Відомо, що наші предки виходили з Африки неодноразово, зокрема й після 40 тисяч років тому. За сучасними уявленнями, приблизно 10 тисяч років тому з рідного материка на Близький Схід вийшла група Homo sapiens, які потім стали першими неолітичними землеробами.
І схрещуватися з неандертальцями ці люди вже не могли, оскільки попередні мігранти винищили родичів-суперників. Автори нової роботи порівняли геноми перших хліборобів із геномами сучасних їм мисливців-збирачів, що походили з попередніх хвиль міграції.
У мисливців-збирачів частка неандертальської ДНК виявилася значно вищою, ніж у землеробів. На підставі цих даних дослідники дійшли таких висновків. На їхню думку, хлібороби мігрували Європою та Західною Азією і схрещувалися там із мисливцями-збирачами. І таким чином “вимивали” неандертальську ДНК з геному своїх нащадків.
На схемі видно, як міграції хліборобів з Близького Сходу до Європи “вимивали” неандертальські гени / © Claudio Quilodrán et al.
У Східній Азії нічого подібного не відбувалося. Мігранти, які вийшли з Африки 10 тисяч років тому, далеко на схід не пішли, обмежившись Близьким Сходом і Європою. Хліборобами Східної Азії стали місцеві жителі – з тих Homo sapiens з великою часткою ДНК неандертальців, що прийшли туди раніше. І розбавити їхній геном було ніким.
Уперше ДНК Homo neanderthalensis прочитали 13 років тому. Майже тоді ж стало зрозуміло, яка частка цієї ДНК у геномі сучасних людей. Відтоді постійно виникали й виникають питання про змішання генів Homo sapiens і неандертальця.
Попередні дослідження показали, що наявність неандертальських генів не призвела до якихось серйозних переваг чи недоліків для виживання людей, тож природний добір, найімовірніше, не став причиною того, що в одних популяціях цих генів більше, ніж в інших. Припущення про те, що гени неандертальців якось допомогли вихідцям з Африки адаптуватися до холодних просторів Євразії, пізніше спростували.
Існує гіпотеза, що жителі Східної Азії схрещувалися з іншими популяціями неандертальців у поки що невідомих нам місцях, наприклад, в Індії чи Ірані. Це також могло б пояснити, чому неандертальських генів у азіатів та індіанців більше, ніж у європейців. Але переконливих доказів у цього припущення поки що немає.