Аві Лоеб, фізик з Гарвардського університету в США, підняв з дна Тихого океану 50 крихітних сферичних залізних фрагментів, які, як він стверджує, можуть бути матеріалом з міжзоряного космічного корабля прибульців.
Лоеб пов’язує свою знахідку з проходженням вогняної кулі в січні 2014 року. Метеор був зафіксований датчиками Міністерства оборони США, які відстежують всі об’єкти, що входять в атмосферу Землі.
Було зафіксовано, що він рухався швидше, ніж більшість метеорів, і врешті-решт розпався над південною частиною Тихого океану поблизу Папуа-Нової Гвінеї.
Дані про об’єкт зберігаються в Центрі NASA з вивчення навколоземних об’єктів (CNEOS). Офіційна назва метеора – CNEOS 20140108, його також називають IM1 (міжзоряний метеор).
Існує дуже великий науковий стрибок від спостереження вогняної кулі до твердження, що це інопланетний космічний корабель. На яких доказах ґрунтується це твердження Лоеба? І наскільки ймовірно, що це правда?
Оумуамуа, міжзоряна комета
Ми вже мали щонайменше одного гостя з міжзоряного простору – комету Оумуамуа. Поява 1I/2017U1, офіційна назва Оумуамуа, безумовно, була незвичайною подією.
Об’єкт спостерігали у 2017 році, коли він залишав Сонячну систему. Його траєкторія відрізняється від майже кругових орбіт планет і еліптичних орбіт комет.
Шлях комети було простежено, і вчені виявили, що вона прийшла з далеких країв Сонячної системи.
Вчені були схвильовані, але й заінтриговані – хоча її форму не вдалося зафіксувати на камеру, те, як світло відбивалося від неї під час обертання, вказувало на те, що вона має дивну форму, схожу на сигару, якщо дивитися на неї збоку, або на тарілку, якщо дивитися зверху.
У вдумливій статті, написаній у 2018 році, Лоеб припустив, що “Оумуамуа може бути штучним, а не природним за походженням – продуктом інопланетної цивілізації. Він припустив, що ми повинні продовжувати шукати міжзоряне сміття в Сонячній системі.
У пошуках такого сміття команда Лоеба досліджувала базу даних CNEOS, шукаючи об’єкти з незвичними орбітальними характеристиками. Саме тоді вони знайшли CNEOS 20140108 і, виходячи з його високої швидкості, припустили, що це міжзоряний метеор – давши йому більш зрозумілу назву IM1.
Моделюючи траєкторію вогняної кулі, Лоеб визначив конкретну ділянку в південній частині Тихого океану, де, на його думку, повинні були осісти уламки IM1. Після проведення днопоглиблювальних робіт у цьому районі за допомогою потужного магніту, він стверджує, що знайшов уламки IM1.
Але які шанси, що він взагалі знайшов справжнє міжзоряне сміття, не кажучи вже про космічний корабель?
Космічні сферули?
Металеві сферули, які були знайдені, мають діаметр близько півміліметра кожна. Не виключено, що вони мають позаземне походження: кілька попередніх експедицій піднімали сферули з космосу з морського дна.
Першою експедицією, яка знайшла такі зразки, був HMS Challenger у 1872-76 роках. Матеріал, витягнутий з дна океану, містив багато металевих крапель, які в той час досить точно описали як “космічні сферули”.
Краплі з космосу мають сферичну форму, тому що вони тверднуть з розплавленого матеріалу, відірваного від поверхні метеоритів, коли ті пролітають крізь атмосферу.
Наступні експедиції протягом 20-го століття також знаходили космічні сферули на дні океану, але ідентифікувати їх стало важче. Це пов’язано з тим, що за 150 років, які минули з часу експедиції “Челленджер”, на Землі збільшився рівень забруднення.
У 1872 році промислова революція була в зародковому стані в Європі, а в південній півкулі її практично не було. Тому забруднення, таке як “летюча зола” (відходи від спалювання вугілля) і частинки від транспортних засобів, було мінімальним. Багато з цих забруднювачів також мають сферичну форму і металевий склад.
Сьогодні продукти промислових процесів та автотранспорту є всюди. Отже, без фактичного аналізу складу сферул і порівняння з аналізами метеоритів (і звичайних земних забруднювачів) неможливо ідентифікувати жодну з них як позаземну.
Міжзоряні?
Але Лоеб не просто вважає, що матеріал з космосу, він вважає, що він з міжзоряного простору – стверджуючи, що “це може бути першим випадком, коли люди вперше доторкнулися до міжзоряного матеріалу”.
Це просто неправда. Ми маємо багато міжзоряного матеріалу на Землі. Частина його майже напевно знаходиться на дні океану, але не в тому вигляді, в якому його зібрав Лоеб.
Міжзоряний матеріал, про який я говорю, буває кількох різних видів. Астрономам добре відомо, що міжзоряне середовище – простір між зірками – не порожнє, а містить кілька різних молекул, багато з яких є органічними (складаються з ланцюжків або кілець вуглецю).
Частина цих молекул потрапила в ту область простору, де починала формуватися Сонячна система.
Самі зорі також вносять свій внесок у міжзоряне середовище, коли вони еволюціонують або вибухають як наднові. Деяка частина цього матеріалу має вигляд крихітних діамантів або сапфірів – рідкісних пам’яток зірок, які жили і померли ще до народження Сонця.
Ці частинки стали частиною пилової хмари, яка зруйнувалася, утворивши Сонячну систему, і врешті-решт потрапили на Землю в метеоритах.
Інопланетний космічний корабель?
Докази Лоеба щодо позаземного джерела матеріалу – не кажучи вже про міжзоряне походження – досить хиткі.
Він знайшов металеві сферули. Для того, щоб я (і багато інших) погодився з тим, що ці кульки є позаземними, мені потрібні тверді аналітичні докази. Який їхній склад? Який їхній вік? Чи можемо ми виключити земні забруднювачі? Чи можемо ми виключити уламки позаземного матеріалу з Сонячної системи?
На перше питання, про склад, ми отримали відповідь: Аналіз сферул показує, що вони складаються переважно із заліза з невеликою кількістю мікроелементів.
Ми знаємо, що метеори з нашої Сонячної системи містять залізо і нікель, що відповідає відносній кількості цих металів на Сонці. Але сферули, очевидно, містять “незначну” кількість нікелю, що вказує на те, що вони майже напевно не походять з метеоритів Сонячної системи.
Це, однак, не доводить, що вони є міжзоряними – це лише підвищує ймовірність того, що вони є земними забруднювачами.
Найбільш переконливим доказом було б вимірювання віку сферул, більшого за вік Сонця, що дозволило б ідентифікувати їх як міжзоряні.
І це було б дивовижно, але це не обов’язково визначило б їх штучне, а не природне походження. Я не впевнений, які докази були б достатньо переконливими для цього – можливо, автограф інопланетного інженера, який побудував космічний корабель?
Ця стаття передрукована з The Conversation . Читайте оригінал статті.
