Команда океанологів розповіла про перші результати вивчення зуба мегалодона in situ – тобто “на місці”, “у природному середовищі”. Він щонайменше 3,5 мільйона років пролежав недоторканим на глибині понад три кілометри.
Учасники експедиції виявили на глибині 3090 метрів у Тихому океані, приблизно за 350 кілометрів на південний схід від атола Джонстон між Гаваями і Маршаловими островами, зуб мегалодона. З огляду на добре збережену зазубреність ріжучих крайок учені припустили, що зразок, попри значний вік – щонайменше 3,5 мільйона років, – нікуди не переміщався і лежав на дні, поки 23 червня 2022 року його не знайшли люди. Про це повідомили океанологи з Род-Айлендського університету (США) і Південноафриканського інституту водного біорізноманіття (ПАР). Їхню статтю опубліковано в журналі Historical Biology.
Вид акул Otodus megalodon – один із найбільших відомих морських хижаків, довжина якого могла досягати 20 метрів. Причини його вимирання, що сталося під час переходу від раннього до пізнього пліоцену (приблизно 3,6 мільйона років тому), залишаються під питанням. Вчені припускають, що свою роль зіграли зміни океанографічних умов і конкуренція за їжу з великою білою акулою.
Зуб лежав на ізольованій підводній горі, розташованій у геологічно складному місці – між хребтами середньої частини Тихого океану та хребтом островів Лайн на заході, – що утворився 118 мільйонів років тому (рання крейда).
Місце, де знайшли зуб мегалодона / © Historical Biology
“Місце взяття зразка являло собою відносно рівну ділянку на гребені хребта, покриту мінералами різного розміру. Між ними знаходилися ділянки дрібнозернистих відкладень. У районі з більш дрібними конкреціями дистанційно керований підводний апарат (ROV) відібрав зразки донних відкладень за допомогою лопати. Зразок NA141-006-01 складався з дрібніших конкрецій, піщаного осаду і зуба. Подальший перегляд відео, знятого ROV у високій роздільній здатності, показав, що ріжуча кромка зуба виступала з осаду, а сам зуб стирчав вертикально в піску”, – розповіли дослідники.
У висоту знахідка сягала 68 міліметрів, завширшки – 63,3 міліметра. До наших днів дійшла тільки коронка трикутної форми, кінчик був зламаний, а ріжучі краї з обох боків зберегли чітку зазубреність. Скам’янів лише емалоїдний зовнішній шар, усі пошкоджені ділянки та основа зуба були вкриті темною марганцевою кіркою.
Зуб мегалодона. А – зубна емаль; B – зламаний верх кореня; C – базальна марганцева кірка; D – зазубрений край / © Historical Biology
Викопні зуби Otodus megalodon знаходять повсюдно (це пояснюють міграцією мегалодонів), але найчастіше у відкладеннях, доступних із суші. Спостереження in situ, тобто “на місці”, “у природному середовищі”, дослідники досі не проводили. Це стало можливо, зокрема, завдяки дистанційно керованому підводному апарату, який сфотографував зразок, перш ніж забрати його.
Два роки тому вчені з Брістольського університету у Великій Британії, застосувавши інженерні методи цифрового моделювання, з’ясували, що зуби мегалодона були побічним продуктом росту, а не адаптацією до звичок харчування. Вони справлялися зі своїми завданнями не краще, ніж зуби дрібніших предків цих акул.
