Вкриваючи понад половину поверхні Землі, пасовища забезпечують життєдіяльність мільярдів людей. Ці екосистеми – від пустель і луків до чагарників і тундри – виробляють велику кількість м’яса, молока, клітковини та інших основних продуктів харчування. Вони також відіграють важливу роль у колообігу поживних речовин, води та вуглецю на Землі.
Але до 50 відсотків пасовищ зараз деградують, йдеться в новому звіті Організації Об’єднаних Націй (ООН), в якому зазначається, що попередні оцінки “значно [недооцінюють] фактичну втрату здоров’я і продуктивності пасовищ”.
Поряд зі зміною клімату, багато інших проблем сприяють занепаду пасовищ, які здебільшого є наслідком поганого управління земельними ресурсами. До них відносяться розчищення земель, видобуток корисних копалин, надмірний випас худоби, що виснажує поживні речовини в ґрунті, ерозія, засолення і підлужування – все це сприяє посухам і опустелюванню.
“Це практично ті ж самі чинники, що призводять до деградації земель і змін у землекористуванні, які відбуваються в усіх біомах і екосистемах світу”, – пояснює біолог Педро Марія Еррера Кальво, автор доповіді Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD).
“Парадокс полягає в тому, що зусилля, спрямовані на підвищення продовольчої безпеки та продуктивності землі, перетворили мільйони гектарів пасовищ на сільськогосподарські угіддя, що посилило процеси деградації земель і призвело до зниження врожайності”.
У деяких регіонах конфлікти і прикордонні проблеми посилюють деградацію пасовищ, перешкоджаючи пересуванню худоби, що призводить до подальшого перевипасу. Дедалі частіші лісові пожежі також стають фактором, що сприяє цьому.
Регіон Центральної Азії та Монголії є одним з найбільш постраждалих. Тут третина населення заробляє на життя розведенням худоби, а пасовища складають 60 відсотків їхніх земель.
“Як хранитель найбільших пасовищ в Євразії, Монголія завжди обережно ставилася до трансформації пасовищ”, – каже міністр охорони навколишнього середовища Монголії. Бат-Ердене Бат-Улзій.
“Монгольські традиції побудовані на усвідомленні обмеженості ресурсів, що визначило мобільність як стратегію, встановило спільну відповідальність за землю і встановило обмеження у споживанні. Ми сподіваємося, що цей звіт допоможе привернути увагу до пасовищ та їхньої величезної цінності – культурної, екологічної та економічної – яку неможливо переоцінити”.
Тим часом у Північній Америці стародавні луки, прерії та південні пустелі втрачають своє знакове біорізноманіття через деградацію.
Багато з цих регіонів погано вивчені. Брак даних підриває зусилля зі сталого управління земельними ресурсами, попереджають автори звіту. Лише 12 відсотків з 80 мільйонів квадратних кілометрів (500 мільйонів квадратних миль) пасовищ у світі наразі перебувають під захистом.
Припинення подальшої деградації вимагатиме пом’якшення наслідків зміни клімату та транскордонного співробітництва для впровадження більш сталих практик управління земельними ресурсами, йдеться у звіті. У ньому рекомендується включити знання корінних народів, а також місцеві та наукові знання в плани управління і відмовитися від шкідливих практик, таких як монокультурне сільське господарство.
“Щоб мати хоч якийсь шанс досягти глобальних цілей щодо біорізноманіття, клімату та продовольчої безпеки, – каже Жоао Кампарі, керівник групи Всесвітнього фонду дикої природи з питань продовольства, – ми просто не можемо дозволити собі більше втрачати наші пасовища, луки і савани”.
