Геологи знайшли нові докази того, що Тихоокеанська плита має величезні розколи, спричинені повільним дрейфом плити на захід і зануренням її в мантію Землі. Дослідники вважають, що їхні висновки, якщо вони будуть точними, можуть перевернути наші попередні уявлення про те, як влаштована наша планета.
З нашої людської точки зору, Земля здається твердим, незмінним об’єктом. Однак геологічна структура планети перебуває в постійному (хоча й дуже, дуже повільному) стані змін.
Спробуйте уявити земну кору як шматочки пазлу, що плавають на гарячому, липкому шарі. Шматочки пазла – це тектонічні плити: величезні плити твердої породи, які повільно дрейфують поверх розплавленої мантії. Океанічні плити – це плити, які знаходяться переважно під океаном, тоді як континентальні плити утворюють континентальні масиви суші.
Наразі вважається, що океанічні плити в основному жорсткі і змінюють форму лише поблизу зон субдукції вздовж кордонів плит. Однак це нове дослідження показує, що це не обов’язково так.
Виявлення пошкоджень від розломів у центрі Тихоокеанської плити, включаючи тріщини глибиною в тисячі метрів і довжиною в сотні кілометрів, вказує на те, що океанічні плити не такі жорсткі і міцні, як вважалося раніше.
“Ми знали, що геологічні деформації, такі як розломи, відбуваються у внутрішніх частинах континентальних плит далеко від їхніх кордонів, але ми не знали, що те ж саме відбувається з океанічними плитами”, – сказав Еркан Гюн, автор першого дослідження з Університету Торонто, у своїй заяві.
“Ми вдосконалюємо тектоніку плит – теорію, яка описує, як працює наша планета – і показуємо, що ці плити насправді не такі незаймані, як ми вважали раніше”, – додав професор Рассел Пискливець, також з Університету Торонто.
Щоб дійти таких висновків, команда використовувала суперкомп’ютерні моделі та існуючі дані для вивчення чотирьох плато в західній частині Тихого океану, що охоплюють величезну територію приблизно між Японією, Гаваями, Новою Зеландією та Австралією.
Дослідники кажуть, що Тихоокеанська плита, яка тягнеться на захід, нагадує скатертину, яку стягують зі столу. Коли скатертину тягнуть, певні ділянки слабшої тканини більш схильні до розриву. Ці слабкі місця – це плато, де розташовані обширні розломи.
Перш ніж підтвердити цю теорію, потрібно провести ще багато роботи. Ці дослідники сподіваються, що їхнє дослідження приверне увагу до плато і надихне дослідників на збір більшої кількості даних.
“Теорія не висічена в камені, і ми все ще знаходимо нові речі. Тепер ми знаємо, що цей розлом розриває центр океанічної плити – і це може бути пов’язано з сейсмічною активністю і вулканізмом”, – пояснив Пискливець.
“Таке нове відкриття перевертає все, що ми розуміли і чого вчили про активну Землю. Воно показує, що навіть у великій роботі нашої планети, яка еволюціонує, все ще залишаються радикальні таємниці”, – підсумовує він.
