LifeStyleКраса та здоров'я

Нейробіологи з’ясували, як мозок реагує на зустрічі та розставання з партнером

Поширити:

Чому зустріч із коханою людиною набагато бажаніша і радісніша за контакт із кимось стороннім? Що при цьому відбувається в головному мозку? Відповіді на ці запитання дає нове дослідження американських учених, присвячене дофаміну.

Нейромедіатор дофамін, що входить до системи винагороди мозку, відіграє важливу роль у багатьох процесах, пов’язаних із мотивацією, пам’яттю, увагою та іншими когнітивними функціями. Також він бере участь у регулюванні соціальних зв’язків, що вчені знають з минулих досліджень і експериментів, зокрема за участю лабораторних мишей і щурів.

Хоча ці гризуни можуть встановлювати зв’язки, у них не формується виборча прихильність до родичів. Ось чому нейробіологи з Колорадського університету в Боулдері (США) вирішили провести нову серію дослідів. Об’єктом дослідження з метою вивчити динаміку виділення дофаміну під час соціальної взаємодії цього разу стали степові, або прерійні, полівки (Microtus ochrogaster). Їхньою особливістю, яка притаманна лише трьом-п’яти відсоткам ссавців, включно з людиною, вважається здатність до моногамії.

Читайте також:  Прокрастинація може бути ознакою серйозних проблем зі здоров’ям

Як і людям, степовим полівкам властиво об’єднуватися в пари на довгий час, спільно проживати і вирощувати потомство. Також відомо, що ці тварини відчувають щось схоже на горе, коли втрачають партнера.

У роботі, результати якої опублікував журнал Current Biology, дослідники використовували метод нейровізуалізації. Для цього в прилегле ядро мозку (nucleus accumbens) тварин імплантували мініатюрний оптоволоконний сенсор діаметром 0,2 міліметра і довжиною п’ять міліметрів. Ця область відповідає за мотивацію до пошуку різних винагород – від води та їжі до наркотиків.

Таким чином учені змогли в реальному масштабі часу простежити, що відбувалося в мозку, коли полівки намагалися дістатися до партнера. В одному зі сценаріїв піддослідні натискали важіль, щоб відчинити дверцята і потрапити в камеру до нього, в іншому – перелазили через перешкоду.

Щоразу, коли сенсор уловлював сплеск дофаміну, він починав світитися. Коли полівки натискали важіль або перелазили через перешкоду, щоб побачити свою “половинку”, скловолокно “спалахувало, як божевільне”, і продовжувало горіти, поки пара обнюхувала й притискалася одна до одної, розповіла одна з авторів дослідження Енн Пірс (Anne Pierce).

Читайте також:  Як почистити фіранки для душу

Навпаки, коли по інший бік дверцят або перешкоди опинялася випадкова полівка, рівень дофаміну знижувався, а світіння сенсора згасало. За словами вчених, експеримент не тільки підтвердив роль дофаміну для мотивації до пошуку партнера, а й наочно показав, що під час знаходження зі своєю парою через центр винагороди мозку проходить більше дофаміну, ніж поруч із незнайомцем.

В іншій серії дослідів пару полівок розлучили на чотири тижні – ціла вічність за мірками цих гризунів, чиє життя рідко триває більше одного-двох років. Коли після розставання тварини знову зустрічалися, вони впізнавали одна одну, але колишній, характерний для пар, сплеск дофаміну практично зникав. Простіше кажучи, мозок полівок тепер реагував на колишнього партнера так само, як на будь-якого іншого родича.

Читайте також:  Як какаду вчать один одного відкривати сміттєві баки (ВІДЕО)

Дослідники вважають, що це своєрідний механізм захисту в мозку на випадок втрати коханого. Він дає змогу продовжувати життя й утворювати нову пару під час розставання, а не нескінченно мучитися від нерозділеного кохання.

Автори сподіваються, що їхні відкриття стануть у пригоді людям, які пережили болісний розрив або смерть другої половини. Щоправда, перш ніж це станеться, належить з’ясувати, наскільки результати експериментів із полівками застосовні до людини.

Проте дослідники вважають, що розуміння подібних механізмів у мозку допоможе в пошуку нових методів лікування психічних розладів, таких як пролонгована реакція горя (Prolonged grief disorder).

+1
0
+1
0
+1
0
+1
0
+1
0
+1
0