Проведений в затоці Апалачікола (Флорида) масштабний експеримент зі зміни стану клімату і океану увінчався успіхом. Вапнування місцевої морської води дозволило знизити її кислотність і видалити з атмосфери значний обсяг вуглекислого газу.
Зміни клімату і пов’язані з ним екологічні проблеми на кшталт закислення океану залишаються причиною чималого занепокоєння. При цьому особливе значення має безпрецедентно швидке зростання вмісту вуглекислого газу в атмосфері, пов’язаний з бурхливою діяльністю людства.
Масштаби проблеми продовжують зростати і вимагають рішучих дій. Серед можливих варіантів – зниження емісії вуглекислоти та інших парникових газів, яке повинні забезпечити міжнародні договори на кшталт Кіотського протоколу і зміни використовуваних технологій.
Іншим, більш суперечливим методом боротьби з глобальними екологічними проблемами є геоінженерія, тобто використання технологій, що трансформують географічне середовище Землі, у великих масштабах для впливу на клімат. Перші подібні спроби вже зроблені і увінчалися успіхом. Так, у травні 2022 року вчені-екологи розпочали «вапнування океану» — вилили в естуарій Апалачікола приблизно 2000 літрів морської води, насиченої вапном.
Неглибокі води місцевої затоки біля основи півострова Флориді славляться устричними господарствами. Вони постачають на стіл споживачів у США близько 10% цих молюсків, важливого об’єкта марикультури. Однак зараз не все там так райдужно: останнім часом місцеві господарства прийшли в занепад через зростання температури морської води і її закислення, пов’язаного з надлишком вуглекислоти.
Ситуація виявилася настільки гострою, що в 2020 році влада штату заборонила збір устриць на п’ять років. Незабаром ті ж офіційні особи простимулювали місцевих вчених — екологів провести незвичайний експеримент, мета якого – повернути зміни океанічної води назад.
У хід пішов порошок лугу, гідроксид кальцію. Це їдка речовина, яка має дуже високий pH і нейтралізують кислоти, що мають, як відомо, вкрай низькі значення pH. Вапно отримують з природного карбонату кальцію-крейди або вапняку — і використовують в промислових масштабах, наприклад для виробництва цементу.
Потрапивши в природні солоні води, вапно помітно знизила їх кислотність. В результаті морські екосистеми почали набагато ефективніше поглинати вуглекислоту і запасати її у вигляді «безпечного» для клімату карбонату кальцію — тобто раковин морських молюсків і скелетів інших організмів. Автори називають це прискоренням природних процесів, які за своєю суттю не змінюються.
“Те, що ми отримали таку відповідь в реальній системі, — просто безцінне», — переконаний Уейд Макгілліс (Wade McGillis), інженер, фахівець з клімату і один з авторів дослідження.
Варто відзначити, що вапнування — лише один зі способів радикальної зміни стану океану за допомогою геоінженерії. Цей перший успішний досвід може надихнути людство випробувати й інші подібні технології.
