Довгожителі, які раніше були рідкістю, нині стали поширеним явищем, а їхня кількість зростає найшвидшими темпами серед усіх вікових груп. Питання про те, що сприяє тривалому та здоровому життю, цікавить людство з давніх часів, і вже понад 2300 років тому його обговорювали філософи, такі як Платон і Аристотель. Визначення факторів, що впливають на довголіття, є складним завданням, оскільки воно залежить від поєднання генетичних особливостей та способу життя.
Нове дослідження, опубліковане в журналі GeroScience, виявило спільні біомаркери серед людей, які доживають до 90 років і більше. У ньому проаналізовано дані 44 000 шведів віком від 64 до 99 років, яких спостерігали протягом 35 років. Серед них 1224 особи досягли 100-річного віку, причому жінки становили 85% цієї групи. Дослідження зосереджувалося на 12 біомаркерах, що пов’язані із запальними процесами, обміном речовин, роботою печінки й нирок, а також показниками анемії та харчування.
Результати продемонстрували, що люди, які дожили до 100 років, ще з 60-річного віку мали нижчі рівні глюкози, креатиніну та сечової кислоти. Хоча середні значення біомаркерів у довгожителів і менш довговічних осіб незначно відрізнялися, серед столітніх людей майже не зустрічалися крайні значення, наприклад, високий рівень глюкози або креатиніну. Водночас багато показників у літніх людей виходили за межі «нормальних» діапазонів, оскільки ці межі встановлені на основі молодшого та здоровішого населення.
Аналіз взаємозв’язку між біомаркерами та довголіттям показав, що 10 із 12 досліджуваних показників суттєво впливали на ймовірність дожити до 100 років. Низький рівень холестерину та заліза знижував цей шанс, а підвищені показники глюкози, креатиніну та сечової кислоти ще більше зменшували тривалість життя. Наприклад, серед людей із найнижчим рівнем сечової кислоти 4% досягали 100-річного віку, тоді як серед тих, у кого цей показник був найвищим, лише 1,5% доживали до столітнього рубежу.
Дослідження свідчить про зв’язок між обміном речовин, харчуванням і довголіттям, хоча точно визначити, які саме гени або фактори способу життя є ключовими, поки що неможливо. Вплив можуть мати особливості харчування, а також вживання алкоголю. Регулярний моніторинг рівня глюкози, роботи нирок і печінки, а також сечової кислоти у літньому віці може бути корисним для збереження здоров’я.
Попри вплив біологічних факторів, випадковість також відіграє певну роль у досягненні виняткового віку. Той факт, що відмінності в біомаркерах помітні задовго до смерті, вказує на те, що як генетична схильність, так і спосіб життя впливають на довголіття.