Теорія, запропонована в новому дослідженні, свідчить, що червоточини, якщо вони існують, можуть бути стабільнішими, ніж передбачалося раніше.
Нова теорія спробувала пояснити, чи можуть кротові нори, теоретичне з’єднання двох окремих точок у просторі-часі, використовуватися як життєздатний засіб для космічних подорожей у майбутньому.
Однак, що ж таке червоточини?
Відповідно до теорії гіганта фізики Альберта Ейнштейна й американо-ізраїльського фізика Натана Розена, який вигадав термін «міст Ейнштейна-Розена», червоточина — це гіпотетичний шлях, який може полегшити подорож між двома віддаленими один від одного точками простору-часу. Хоча кротові нори ніколи не спостерігалися, їхнє можливе існування сумісне із загальною теорією відносності Ейнштейна, але є контртеорії, які припускають, що вони не можуть існувати.
До нового дослідження фізика Паскаля Койрана широко вважалося, що для підтримки червоточини у відкритому стані буде потрібна якась теоретична екзотична матерія, оскільки вона швидко зникне після її створення без сили, що перешкоджає її закриттю.
Тепер дослідження, опубліковане в науковому журналі arXiv, передбачає, що червоточини можуть бути стабільнішими, ніж вважалося раніше.
Койран пропонує аналізувати кротові нори, використовуючи не популярну метрику Шварцшильда, яка зазвичай використовується для аналізу чорних дірок, а метрику Еддінгтона-Фінкельштейна.
Дослідження показало, що за допомогою метрики Еддінгтона-Фінкельштейна можна задокументувати, як частка перетинає обрій подій, точку перетину в червоточину, проходить через неї і досягає іншої сторони за кінцевий проміжок часу. Це означає, що шлях частинки, що проходить через червоточину, можна було б легше простежити за допомогою цієї метрики.
За словами вчених, якщо частки зможуть пройти через червоточину і досягти іншої сторони цілими та неушкодженими, то можливо, колись люди зможуть подорожувати через червоточину і досягати віддалених точок у просторі-часі, які нині недоступні.