Космічний телескоп Hubble зафіксував найбільший протопланетний диск, який будь-коли спостерігали астрономи. Гігантська структура навколо молодої зірки IRAS 23077+6707 у 40 разів перевищує розміри нашої Сонячної системи та може приховувати майбутню планетарну систему небачених масштабів.
Про це повідомляє обсерваторія NASA.
🌌 Космічний рекордсмен
Протопланетний диск IRAS 23077+6707, що розташований приблизно за 1000 світлових років від Землі, має діаметр близько 643 мільярдів кілометрів. Для порівняння, це у 40 разів більше, ніж відстань від Сонця до зовнішнього краю поясу Койпера.
Це робить його найбільшим відомим диском, у якому формуються планети.
⭐ Що всередині диска
Сам диск повністю закриває центральну зірку, тому астрономи поки не можуть точно визначити її природу. За припущеннями, всередині може бути:
- або гаряча масивна зірка,
- або подвійна зоряна система.
У будь-якому випадку умови всередині диска є надзвичайно активними.
🍔 «Космічний гамбургер»
Диск отримав неофіційне прізвисько «Чивіто Дракули». Назва поєднує культурні відсилки: один із дослідників родом із Трансільванії, інший — з Уругваю, де популярний сендвіч чивіто.
Візуально диск і справді нагадує гамбургер:
- темна щільна смуга по центру;
- яскраві верхній і нижній шари газу та пилу, які світяться у відбитому світлі.
🪐 Майбутня планетарна система
За оцінками вчених, маса диска у 10–30 разів перевищує масу Юпітера. Це означає, що матеріалу достатньо для формування:
- кількох газових гігантів;
- або навіть величезної планетарної системи.
Астрономи припускають, що IRAS 23077+6707 може бути збільшеною версією ранньої Сонячної системи, але з іншими темпами та масштабами формування планет.
🔬 Чому це відкриття важливе
Усі планетарні системи виникають із дисків газу та пилу навколо молодих зірок. Однак такі екстремально масивні диски дають змогу перевірити теорії формування планет в умовах, далеких від «класичних».
«Зараз у нас більше запитань, ніж відповідей. Але ці зображення — відправна точка для розуміння того, як планети формуються з часом і в різних середовищах», — зазначила провідна авторка дослідження Христина Монш з Гарвард-Смітсонівського астрофізичного центру.