Зазвичай, коли щось у природі стає рожевим, це не є добрим знаком. Але дивні рожеві піски, що вимиваються на пляжі Південної Австралії, відкрили давній антарктичний гірський хребет, який вважався похованим під льодом.
Коли рожеві смуги вперше з’явилися на піску в бухті Буревісника, віддаленому пляжі, що омивається Південним океаном, австралійські вчені швидко з’ясували, з чого зроблений кольоровий пісок – з мінералу під назвою гранат, але були здивовані його віком і тим, звідки він взявся.
“Ця подорож почалася з питання, чому на пляжі в Бухті Буревісника так багато гранату”, – розповідає геолог з Університету Аделаїди Джейкоб Малдер.
“Захоплює думка, що ми змогли простежити крихітні піщинки на пляжі в Австралії до раніше невідомого гірського поясу під антарктичним льодом”.
Земна кора постійно розмивається і реформується, розпушені відкладення розносяться вітром, а води відкладаються в інших місцях, утворюючи нові землі. Якщо геологам пощастить, вони зможуть встановити зв’язок між відкладеннями однакового віку з подібними властивостями на величезних відстанях і впродовж тривалого часу.
Гранат – досить поширений мінерал, насиченого червоного кольору. Він кристалізується при високих температурах, зазвичай там, де великі гірські пояси піднімаються вгору з тектонічних плит, що зіткнулися. Це робить його чи не найважливішим мінералом для з’ясування того, як і коли утворилися гори, оскільки наявність кристалів вказує на історію тиску і температури метаморфічних порід, в яких вони сформувалися.
Лютецій-гафнієве датування, проведене командою, показало, що деякі гранати, знайдені в Бухті Буревісника і в прилеглих корінних породах, збігаються в часі з місцевими горотворчими подіями в Південній Австралії.
Але їхні результати вказують на те, що в основному він утворився близько 590 мільйонів років тому, приблизно за 76-100 мільйонів років до того, як сформувався Аделаїдський складчастий пояс, і через мільярди років після того, як утворився блок кори кратону Гаулер.
“Гранат занадто молодий, щоб походити з кратону Гаулер, і занадто старий, щоб походити з ерозійного Аделаїдського складчастого поясу”, – пояснює Шармейн Верхаерт, аспірантка геології в Університеті Аделаїди, яка очолювала дослідження.
Натомість гранат, ймовірно, утворився в той час, коли земна кора Південної Австралії “була порівняно прохолодною і не гористою”, – каже Верхаерт.
Гранат зазвичай руйнується під тривалим впливом хвиль і течій, тому дослідники також припустили, що він, ймовірно, з’явився на поверхню місцево, навіть якщо спочатку утворився за мільйони кілометрів, мільйони років тому.
Їхні дослідження виявили грандіозне рішення, яке пов’язує рожеві піски в Бухті Буревісника з шарами льодовикових осадових порід, розташованих поблизу, і з віддаленими покладами гранату, раніше знайденими у відслоненні Трансантарктичних гір у Східній Антарктиді.
Скелясті виходи виступають з-під товстого льодовикового покриву, який в іншому випадку повністю приховує підстилаючу територію, що унеможливлює вивчення геології за межами відкритих вершин гірського хребта, який, як вважають, лежить під ними. Вважається, що вік прихованого гірського поясу становить 590 мільйонів років, як і вік гранату, проаналізованого в цьому дослідженні, але дослідники не змогли його добре роздивитися.
Спрощена тектонічна карта, що показує різні гірські регіони Австралії та Антарктиди, коли ці два континенти були об’єднані як частина суперконтиненту Гондвани. Трансантарктичні гори позначені заштрихованою областю, а область, заштрихована рожевим кольором, позначає регіон, де, ймовірно, утворився гранат. (Verhaert et al., Commun. Earth Environ, 2024)
Поєднуючи точки з індикаторами льодовикового потоку в льодовикових осадових породах Південної Австралії, Верхаерт та його колеги вважають, що багаті на гранат льодовикові піски були виточені з антарктичних гір – які ще не побачили світ – льодовиковим щитом, що рухався на північний захід під час пізнього палеозойського льодовикового періоду, коли Австралія та Антарктида були з’єднані в суперконтиненті Гондвану.
“Поклади гранатів тоді локально зберігалися в льодовикових осадових відкладеннях уздовж південного австралійського краю, – пояснює геолог Університету Аделаїди Стин Глорі, – поки ерозія [знову] не вивільнила їх, а хвилі та припливи не сконцентрували їх на пляжах Південної Австралії”.
