Над нашими головами, майже на краю космосу, є чималий шар плазми, що простягається далеко за межі орбіти, на якій літає Міжнародна космічна станція. Це іоносфера. Ультрафіолетове світло Сонця вивільняє електрони з атомів і молекул в атмосфері, створюючи цей шар. Він впливає на радіозв’язок і є місцем, де виникають полярні сяйва. Також у ньому можна пробити дірку, яку ми можемо побачити, якщо умови будуть сприятливими – як при запуску ракети.
Firefly Alpha стартувала 3 липня з Вандерберзької бази космічних сил у Каліфорнії. Ракета полетіла з вісьмома невеликими супутниками з центрів та університетів NASA в рамках ініціативи космічного агентства CubeSat Launch Initiative, щоб забезпечити недорогий спосіб проведення науково-технічних демонстрацій у космосі.
Науковець з атмосферних явищ Девід Бланшард був напоготові і знімав небо, коли ракета пролітала крізь іоносферу. Він зміг зафіксувати прекрасне видовище, що розгорталося в небі перед тим, як діра так само швидко зникла.
Ракета вилетіла на сонячно-синхронну орбіту, і коли вона досягла іоносфери, водяна пара з вихлопних газів пробила в ній червону “дірку”, що світиться, і це дуже прагматичний спосіб уявити собі процес. Атоми кисню в іоносфері взаємодіють з вихлопними газами і рекомбінують у молекули кисню, випускаючи світло.
Хоча ракети можуть пробити дірку досить швидко, існують також природні явища, які також роблять це, і вони можуть зробити ще більші дірки. Атмосферні хвилі внизу біля землі можуть підніматися на 80 кілометрів (50 миль) і більше, щоб увійти в іоносферу і вплинути на її склад. Нещодавно планетологи стали свідками численних літероподібних структур, що виникають у цьому високому шарі атмосфери.
