У перші місяці 2025 року відбулося безліч приватних космічних місій. Деякі з них були успішними, наприклад, американська компанія Firefly Aerospace здійснила посадку свого апарата Blue Ghost Mission 1 на Місяць. Це була перша успішна місячна посадка приватного космічного корабля.
Однак не обійшлося й без невдач. Найбільш видовищними стали вибухи космічних ракет Starship компанії SpaceX Ілона Маска, які відбулися в січні та березні.
Теоретично існує низка міжнародних законів, що регулюють такі події. Проте більшість із них були розроблені ще пів століття тому, коли космос залишався недосяжним для приватних компаній, зацікавлених у його дослідженні та використанні ресурсів.
Через це нагальною стає потреба оновити космічне законодавство, щоб запобігти ситуації, коли космос перетвориться на “дикий захід”, де технологічні мільярдери та їхні компанії можуть діяти безконтрольно, не зважаючи на загальні інтереси та наслідки своїх дій.
Закони космічної ери: спадщина Холодної війни
Основними міжнародними угодами, що регулюють космічну діяльність, є Договір про космос 1967 року, Конвенція про відповідальність за шкоду 1972 року та Угода про діяльність держав на Місяці 1979 року.
Однак ці угоди були укладені в часи Холодної війни, коли освоєння космосу було прерогативою держав і мало військову складову.
Сьогодні ж основними гравцями в космосі є приватні компанії. Вони відкривають космос для масового ринку, проте це має високу ціну. Наприклад, із приблизно 11 000 активних супутників на орбіті більшість належить приватним компаніям.
Державні космічні агентства, зокрема NASA та Європейське космічне агентство, дедалі більше покладаються на партнерство з приватними компаніями. Ілон Маск використав цю тенденцію, отримавши фінансування SpaceX від уряду США на суму 22,6 мільярда доларів.
Приватні місії можуть поєднувати комерційні та національні цілі. Наприклад, місія Blue Ghost Mission 1 була профінансована NASA через ініціативу Commercial Lunar Payloads і несла на борту наукове обладнання агентства.
Через кілька днів інша компанія, Intuitive Machines, також посадила свій космічний апарат Athena на Місяць. Проте апарат сів невдало, перекинувся й незабаром був визнаний непридатним для роботи.
Залежність національних космічних агентств від приватних партнерів зростає. Але що відбувається, коли щось іде не так? Як приватні компанії нестимуть відповідальність за можливу шкоду?
Космічний трафік: ризик зіткнень
Збільшення кількості супутників, космічних апаратів і уламків створює ризик зіткнень. Хоча деякі механізми попередження таких випадків існують, глобальної системи оцінки ризиків немає.
Конвенція про відповідальність 1972 року передбачає механізм компенсації збитків після зіткнення супутників. Однак вона застосовується лише до держав, а не до приватних компаній.
Якщо супутник приватної компанії спричинить шкоду, постраждала сторона може подати претензію лише через дипломатичні канали проти держави, що запустила апарат. Такий процес є складним, тривалим і залежить від політичних переговорів.
Деякі оператори супутників купують страховку, що дозволяє уникнути бюрократії. Але страхування космічної діяльності надзвичайно дороге, тому більшість супутників не застраховані.
Крім того, Договір про космос вимагає уникати забруднення космосу, але не регулює проблему накопичення космічного сміття. Визначення таких термінів, як “належний рівень уваги” або “відповідна консультація”, залишається нечітким.
Кому належать ресурси космосу?
Дослідження космосу поступово наближається до можливості видобутку та продажу ресурсів із небесних тіл. Основна увага наразі зосереджена на Місяці. Але хто має право на його ресурси?
Єдиної міжнародної системи прав власності за межами Землі не існує. США намагаються закріпити можливість приватної власності на космічні ресурси через “Артеміду” (Artemis Accords) 2020 року.
Цей крок стимулює приватизацію космосу, але суперечить принципу “спільної спадщини людства”, закріпленому в Місячній угоді 1979 року.
На сьогодні “Артеміду” підписали 53 країни, тоді як до Місячної угоди приєдналися лише 17 держав. Без єдиних правил дослідження та видобуток на Місяці можуть призвести до конфліктів.
Можливі ситуації, коли приватний апарат випадково зіткнеться з базою іншої країни на Місяці. Відсутність регламентованих “правил руху” може призвести до пошкодження поверхні супутника та інших непередбачуваних наслідків.
Чи можна буде притягнути приватні компанії до відповідальності за такі інциденти? Чинні закони не дають чіткої відповіді.
Безпечне та стале освоєння космосу
Космічне право потребує еволюції для забезпечення безпеки та сталого розвитку комерційних космічних місій і досліджень Місяця. Для цього необхідно створити міжнародний консенсус щодо нових правил.
Це вимагає обговорення складних питань:
- Хто та як має компенсувати пошкодження на Місяці?
- Яким має бути механізм подання претензій?
- Як регулювати зростаючий трафік у космосі?
- Як заохотити держави контролювати діяльність своїх приватних партнерів?
Можливо, найпростіше питання – на якій стороні місячних доріг слід рухатися. Оскільки лідерами в освоєнні Місяця є США та Китай, то, ймовірно, це буде права сторона.
