Єдиний вид гадюки вже звучить круто – помітні колючі лусочки над очима надають їй характерного і, наважимося сказати, культового вигляду. Тепер, після десятирічного дослідження, кількість видів може збільшитися в кілька разів, оскільки вчені виявили, що те, що вважалося одним видом гадюки, насправді є п’ятьма.
Поштовхом до цього відкриття став укус одного з авторів дослідження, Лукаса Бустаманте, представника одного з нових видів гадюк – не надто весела подія для дослідника, як ми собі уявляємо, але чудова новина для науки. Команда також виявила, що “вії”, які можна побачити на гадюках, відрізняються за довжиною та формою у різних популяціях, що дозволяє припустити, що гадюка, яку вважали війчастою пальчастою гадюкою (Bothriechis schlegelii), насправді може бути не одним, а кількома видами.
З того моменту дослідники провели 10 років, вивчаючи музейні зразки, місцеві записи та дані ДНК, що стосуються окремих гадюк, знайдених у хмарних лісах і джунглях Колумбії та Еквадору.
Їх аналіз показав, що це, ймовірно, комплекс з п’яти дуже схожих, але різних видів війчастих гадюк. Гадюки Шаха (B. rasikusumorum), Клебба (B. klebbai) і Хварга (B. khwargi) вважаються ендеміками східних Кордильєр Колумбії, що мешкають серед хмарних лісів і кавових плантацій. З іншого боку, війчаста гадюка Рахіма (Bothriechis rahimi) мешкає на кордоні між Колумбією та Еквадором у тропічному лісі Чоко, тоді як гадюка Хусейна (B. hussaini) зустрічається в лісах, що межують з Еквадором і Перу.
Всі види вважаються поліхромними, тобто мають сліпуче розмаїття кольорів, що, як вважають, дозволяє їм зливатися з різноманітними місцями засідок. Навіть у межах одного виду можна зустріти бірюзову, золотисту і навіть “примарну” морфу. “Немає двох однакових за забарвленням особин, навіть тих, що належать до одного посліду (так, вони народжують живих дитинчат)”, – говорить Алехандро Артеага (Alejandro Arteaga), який очолював дослідження, у своїй заяві.
Гадюки не лише гарні, але й сильні. Усі нові види отруйні – хоча, на щастя для Бустаманте, не так сильно, як деякі їхні родичі. “Отрута деяких (можливо, всіх?) нових видів гадюк значно менш смертельна і геморагічна, ніж у типової центральноамериканської гадюки”, – каже Бустаманте, який був укушений ще в 2013 році.
“Я відчував періодичний місцевий біль, запаморочення і набряк, але одужав невдовзі після прийому трьох доз антиотрути менш ніж за дві години після укусу, і після нього не залишилося жодного шраму”.
Хоча розмаїття кольорів і укус дослідника за палець можуть бути захоплюючими частинами цієї історії, основний меседж дослідників полягає в тому, що нові види потребують захисту; чотири з п’яти видів вважаються такими, що знаходяться під високим ризиком зникнення.
“Необхідність захисту війчастих гадюк є критично важливою, оскільки, на відміну від інших змій, вони не можуть вижити без належного покриву, – каже Артеага. “Їхню красу, хоч і гідну пошани, також слід захищати і ретельно контролювати, оскільки браконьєри, як відомо, полюють на харизматичних деревних гадюк для нелегальної торгівлі екзотичними дикими тваринами”.
Сподіваємося, що подальші дослідження, зокрема, отрути нового виду, допоможуть привернути увагу до цієї ситуації і сприятимуть збереженню цієї барвистої та унікальної групи рептилій.
