Американські вчені з’ясували, що миші можуть мати самосвідомість. Однак для її формування потрібні певні умови, зокрема оточення, в якому росте гризун.
Дзеркальний тест – це експеримент, який 1970 року розробив психолог Гордон Геллап-молодший, щоб визначити, чи володіють живі істоти здатністю до розпізнавання себе в дзеркалі. Проводять його так: поки тварина спить, на її тіло наноситься мітка фарбою без запаху. Пляма розташовується так, що побачити її самому можна тільки в дзеркальному відображенні (наприклад, на лобі). Поведінка тварин, які дивляться на своє відображення (вони намагаються позбутися фарби), вказує на те, що вони розуміють – перед ними вони самі.
Хоча тест можна назвати класичним методом визначення наявності самосвідомості, іноді його піддають критиці. Ті ж собаки, приміром, не проходять дзеркального тесту, зате відмінно ідентифікують свій запах серед інших і при нанесенні на їхню шерсть чужорідного аромату відразу усвідомлюють, що з ними щось “не те”. Є й інший аргумент проти тесту: тварини зовсім не завжди мотивовані досліджувати позначки на своєму тілі, адже цікавість як така характерна не для всіх видів живих істот.
Дзеркальний тест проходять шимпанзе, орангутани, горили, дельфіни-афаліни, косатки, слони, сороки, гігантські морські дияволи, свині та навіть мурахи. Люди, до речі, стають здатними до дзеркального тесту аж ніяк не з народження, а лише після досягнення віку близько 18 місяців. Як бачимо, група живих істот, які розпізнають себе в дзеркало, нечисленна. Тим важливіше те, що вченим з Університету Техасу (США) вдалося додати до цього списку нових тварин – мишей. Їхню роботу опубліковано в журналі Neuron.
У дослідженні брали участь лабораторні миші з різним кольором хутра – білим і темним. Відповідно, і колір фарби, за допомогою якої вчені наносили на їхню шерсть пляму, був різним. В одних випадках фарба була контрастна їхньому хутру, в інших – навпаки. Варіювався і розмір плями – вчені робили її то зовсім невеликою, то дуже великою.
З’ясувалося, що багато мишей під час проходження дзеркального тесту намагалися очистити шерсть від плями, а отже, усвідомлювали, що бачать своє відображення. Цікаво, що таку поведінку демонстрували не всі гризуни, а тільки ті, які раніше мали досвід взаємодії з дзеркалом і спілкувалися з іншими мишами з тим самим кольором хутра. Ще одна умова для того, щоб тварини розпізнали пляму, – вона мала бути великою і контрастною.
Якщо відтінок фарби відповідав відтінку хутра мишей, то жодної плями вони не бачили, що доводить: гризуни все ж таки покладалися на зір, а не на тактильне подразнення, яке могло викликати чорнило. Щоб дізнатися, як тварини розпізнають ці плями, вчені “зазирнули” їм у мозок і виявили в гіпокампі безліч нейронів, які беруть участь у створенні й зберіганні образу самих себе і активізуються в той момент, коли миші впізнавали своє відображення в дзеркалі. Коли вчені відключали ці нейрони, миші більше не намагалися відчистити свою шерсть від плями.
Цікаво, що нейрони активізувалися, коли гризуни спостерігали за мишами з таким самим забарвленням, як у них. Цього не відбувалося, коли мишей знайомили з особинами з іншим кольором шерсті. Крім того, вчені показали: тварини, що перебувають в умовах соціальної ізоляції від побратимів, а також особини з чорним хутром, вирощені мишами з білою шерстю, не демонстрували ознак самосвідомості під час дзеркального тесту.
Тому дослідники справедливо припустили: щоб у тварин розвинулася самосвідомість (з’явилися необхідні для цього нейронні зв’язки), їм потрібна соціалізація серед таких самих особин, як вони. Цю думку побічно підтверджують численні й сумні приклади дітей-мауглі, які за певний період дитинства, зберігаючи всі фізіологічні функції, вже не здатні “перетворитися” на повноцінних людей.
