Приблизно 5,5 мільйона років тому майже три чверті Середземного моря випарувалися в повітря — і нове дослідження допомагає пояснити причини цієї події, відомої як Мессінська криза солоності (MSC).
Цей екстремальний період випаровування відбувався у два етапи, як стверджує міжнародна команда дослідників.
Проаналізувавши ізотопи хлору в солях, які накопичилися на морському дні, та створивши числові моделі й симуляції, науковці змогли простежити, коли, де і як 70% води Середземного моря було втрачено.
Перший етап тривав 35 000 років і характеризувався обмеженням водного потоку між Середземним морем та Атлантичним океаном через сучасну Гібралтарську протоку.
Через брак свіжої води це обмеження пришвидшило осідання солей та випаровування води в Середземному морі.
Розподіл води в Середземному морі
Другий етап тривав наступні 10 000 років, коли Середземне море було повністю ізольоване, і процес значно прискорився.
Науковці під керівництвом Джованні Алоїзі з Національного центру наукових досліджень Франції (CNRS) з’ясували, що в деяких регіонах рівень води знижувався на 2,1 кілометра (1,3 милі).
Під час другого етапу води стало настільки мало, що підводний хребет у районі Сицилійської протоки вийшов на поверхню, створивши сухопутний міст між Африкою та Європою.
Це, у свою чергу, призвело до швидшого випаровування у східній частині Середземного моря, де були зафіксовані найбільші зниження рівня води і найбільші відкладення солі.
Науковці давно сперечаються, як саме сталася MSC, і чи відбулася вона при повній ізоляції Середземного моря від Атлантики. Це нове дослідження показує, що обидві точки зору правильні, адже процес проходив у два етапи.
Дослідники не надто заглиблюються в причини ізоляції Середземного моря, але пізній міоцен був періодом інтенсивної тектонічної активності. Сам MSC також викликала додаткові катаклізми, зокрема ослаблення тиску на земну кору і висихання прилеглих територій.
«Величезні масштаби депресії Середземного моря, створеної внаслідок зниження рівня води під час MSC, що відповідає втраті 69% обсягу води, могли спричинити планетарні кліматичні ефекти, включаючи зміни в розподілі опадів», — пишуть автори статті.
Сьогодні Гібралтарська протока значно ширша і глибша, ніж у перший етап MSC. Якби не цей зв’язок із Атлантичним океаном, рівень води в Середземному морі щороку знижувався б приблизно на пів метра.
Зрештою, подія затоплення під час Занклейського періоду усунула наслідки MSC, проте це нове дослідження надає цінну інформацію не лише про Середземне море, а й про зміни в усьому регіоні в цей формуючий період історії.
«Наші результати мають ширші наслідки для біологічної, геологічної та кліматичної еволюції Середземноморського регіону та за його межами», — зазначають науковці.
Дослідження було опубліковане в журналі Nature Communications.
