На вершині гори в південному нагір’ї Перу височіє диво імперії інків 15-го століття – Мачу-Пікчу. Сьогодні цитадель є світовою туристичною визначною пам’яткою та іконою доколоніальної історії Латинської Америки, але колись вона була королівським палацом імператора.
Наша міжнародна команда дослідників виявила неймовірне генетичне розмаїття, приховане в стародавніх останках тих, хто колись називав Мачу-Пікчу домівкою. Ми детально описуємо наші знахідки в дослідженні, опублікованому сьогодні в журналі Science Advances.
Ця карта Південної Америки показує різні генетичні предки, представлені в різних регіонах. Чорна лінія показує всю територію імперії інків, а вставка показує Мачу-Пікчу та інші королівські місця. (Салазар та ін., 2023)
Загадкові залишки королівського місця
Імперія інків колись володіла величезною територією в 2 мільйони квадратних кілометрів, що розкинулася вздовж захоплюючого гірського хребта Анди в Південній Америці. Вона була створена в 1438 році першим правителем Пачакуті Інка Юпанкі і досягла свого розквіту в 1533 році, перед колонізацією іспанцями.
Серцем імперії було столичне місто Куско, а неподалік знаходився величний палац Пачакуті – Мачу-Пікчу.
Мачу-Пікчу відвідували королівська родина та гості протягом сухого сезону з травня по жовтень як місце для бенкетів, танців, співів та полювання. Хоча ці елітні інки після смерті були поховані в Куско, палац підтримувався цілий рік кількома сотнями слуг, які жили на території. Ці слуги були поховані на кладовищах за стінами палацу.
Після іспанської колонізації знання про Мачу-Пікчу були втрачені для західного світу, і лише на початку 20-го століття його знову відкрили для себе шукачі пригод.
У 1912 році Перуанська наукова експедиція Єльського університету задокументувала приголомшливу кількість поховань – 174 особи. Ці поховання часто були неглибокими могилами або приховані під великими валунами чи природними скелястими виступами.
Хоча в багатьох не було поховального інвентарю, поруч з деякими людьми були знайдені керамічні артефакти. Вони створюють яскраву картину культурного розмаїття зі стилями з прибережних і північних регіонів Перу, а також з високогір’я Болівії біля озера Тітікака.
Це був перший доказ того, що Мачу-Пікчу приваблював людей з усіх куточків імперії інків. Це свідчить про те, що слуги, які жили в Мачу-Пікчу, походили з різних місць, приносячи кераміку зі своїх батьківщин.
Однак артефакти також могли потрапити сюди через торгівлю. Щоб з’ясувати, звідки походили ці люди, потрібно було б проаналізувати їхню ДНК.
Нові знахідки з давньої ДНК
Ми секвенували стародавню ДНК з останків 68 осіб – 34 похованих в Мачу-Пікчу і 34 похованих в Куско. Використовуючи радіовуглецевий аналіз, ми датували рештки і виявили, що деякі з цих людей були поховані ще до приходу Пачакуті та імперії інків.
Потім ми порівняли їхню ДНК з ДНК корінних народів, що живуть в Андах сьогодні (попередні дослідження показали, що ці генетичні лінії залишалися непорушними протягом останніх 2 000 років), а також з предками з більш віддалених регіонів Південної Америки.
Варто зазначити, що ці “предки” базуються на ДНК і не обов’язково збігаються з культурною ідентичністю людей, хоча іноді й перетинаються.
Чи були люди, поховані в Мачу-Пікчу, генетично подібні до тих, хто жив на цій території ще до правління Пачакуті? Чи вони були пов’язані з предками з більш віддалених регіонів?
Якщо це так, то можна сміливо припустити, що вони (або їхні батьки) прибули до Мачу-Пікчу з далеких країв.
Подорож до життя в рабстві
З усіх зразків ДНК, які ми проаналізували, ми виявили, що 17 осіб походять з одного з перевірених віддалених джерел (позначених кольором на карті нижче). Це були всі регіони перуанського узбережжя та високогір’я, а також амазонські регіони Перу, Еквадору та Колумбії.
Лише семеро з похованих мали предків, яких можна було б пов’язати з великими південними гірськими районами Перу, де розташовані Мачу-Пікчу і Куско. Однак ми не можемо підтвердити, що вони були місцевими жителями самого Мачу-Пікчу.
Решта 13 осіб мали змішане походження, в тому числі з Бразилії та Парагваю. Вони могли бути нащадками людей з різних земель, які зустрілися в Мачу-Пікчу, або могли бути пов’язані з досі невідомими південноамериканськими предками.
Що стосується близьких родинних стосунків, то ми виявили лише одну пару: мати і дочка.
Прикметно, що всі люди були поховані разом на головних кладовищах, незалежно від їхнього походження. Це може означати, що вони вважалися рівними за статусом одна одній, що, в свою чергу, припускає, що вони народилися в інших місцях і прибули до Мачу-Пікчу незалежно, час від часу формуючи стосунки і народжуючи дітей.
Цілком ймовірно, що ці люди належали до класу “обраних жінок”, які називалися acllacona, та аналогічного класу чоловіків, які називалися yanacona. Люди з цих груп були відібрані з їхніх домівок у молодому віці і назавжди призначені на державну, аристократичну або релігійну службу.
Після прибуття в Мачу-Пікчу вони мали провести решту життя, служачи королівському маєтку.
Хоча ми не знаємо, наскільки (і чи був взагалі) примус, який змушував цих людей прибути до Мачу-Пікчу, аналіз кісток свідчить про те, що вони жили в комфортних умовах. Багато з них дожили до похилого віку і не виявили жодних ознак недоїдання, хвороб чи травм, отриманих на війні або від важкої праці.
Гаряча точка розмаїття
Важливо, що знайдені нами людські рештки, які існували до імперії інків, не відрізнялися високим рівнем різноманітності. Це свідчить про те, що саме заснування імперії інків привело до Мачу-Пікчу людей звідусіль.
Крім того, наше дослідження осіб з Куско показало менше різноманіття, ніж у Мачу-Пікчу, але більше, ніж в інших регіональних пам’ятках. Ймовірно, це пов’язано з тим, що ця велика гірська територія мала довгу історію взаємодії між різними народами ще до заснування імперії інків.
Наші висновки малюють захоплюючу картину Мачу-Пікчу як справжнього осередку розмаїття в межах імперії інків, що виокремлює його як культурно багатий осередок у стародавньому ландшафті.
