Рецептор, до якого чіпляється канабіс у мозку, може стати перспективною мішенню для майбутніх лікувань психічних захворювань.
Хронічний стрес робить людей уразливими до депресії або тривоги, і нове дослідження на мишах припускає, що канабіноїдні рецептори можуть бути причиною, чому деякі з нас виявляють більшу стійкість перед великим тиском.
Дослідження, проведене вченими з університету Лаваля в Канаді, показало, що миші з підвищеними рівнями канабіноїдного рецептора 1 (CB1) на певних клітинах мозку демонструють значно менше поведінкових ознак тривожності або депресії, навіть коли вони піддаються хронічному соціальному стресу.
Ці результати змушують нейробіологів припускати, що CB1, найпоширеніший канабіноїдний рецептор у мозку, може мати захисну роль у боротьбі з двома найбільш поширеними психічними захворюваннями.
CB1 може активуватися природними нейротрансмітерами в організмі або канабісом, і серед багатьох інших важливих функцій організму він відіграє основну роль у реакціях на стрес.
Результати не обов’язково вказують на те, що канабіс як препарат може захищати мозок від хронічного стресу, але вчені стверджують, що це відкриває можливість випробовувати схожі, але більш точкові молекули в майбутніх клінічних дослідженнях.
“Однак проблема полягає в тому, щоб обмежити їхній вплив лише на астроцити, оскільки сильна та тривала активація тих самих рецепторів у нейронах може мати побічні ефекти, зокрема на пильність, тривожність і апетит”, — пояснює нейробіолог Каролін Менар, яка очолює лабораторію в Лавалі.
Більшість рецепторів CB1 у мозку впливають на нейрони, але деякі з цих тригерів також присутні в ненейрональних клітинах, званих астроцитами. Астроцити є найбільш поширеними клітинами в центральній нервовій системі, і останнім часом вони стали важливими регуляторами когнітивних функцій.
В “ногах” цих зіркоподібних клітин тискають на кровоносні судини в мозку, створюючи захисний бар’єр, через який можуть проходити тільки певні молекули. Згідно з новими експериментами на мишах, рецептори CB1 відіграють важливу роль у підтримці цілісності цього бар’єра крово-мозок.
Попередні дослідження показали, що хронічний стрес у мишей пошкоджує бар’єр крово-мозок, збільшуючи запалення в мозку та призводячи до того, що тварини ведуть себе депресивно.
Однак якщо бар’єр крово-мозок залишається цілим, депресивні поведінкові ознаки, такі як соціальна уникливість, анхедонія і тривога, знижуються.
“Ми помітили, що миші, стійкі до стресу, мали більше рецепторів CB1 у бар’єрі, ніж миші з депресивною поведінкою або миші, не піддані стресу”, — пояснює Менар.
“Це дало нам ідею дослідити роль астроцитарних рецепторів CB1 у відповіді на хронічний стрес.”
Менар і її колеги змусили деякі мишачі мозки перенасичувати рецептори CB1 на певних астроцитах. Таким чином, дослідники змогли зменшити запалення в мозку, зберегти цілісність бар’єра крово-мозок і зупинити симптоми тривожності та депресії, навіть коли їх соціально переслідували агресивні миші протягом кількох днів.
Фізична активність мала дивовижно схожий ефект на перенасичення рецепторів CB1.
Миші, які були генетично змінені так, щоб не мати генів для цього рецептора, виявилися надзвичайно чутливими до стресу.
Дослідники змінили експресію CB1 тільки в двох областях мозку, де бар’єр крово-мозок найбільш уразливий до стресу: ядерному акумбенсі, пов’язаному з регулюванням винагороди та настрою, та префронтальній корі, яка відповідає за соціальну поведінку, прийняття рішень та виконавчі функції.
Вивчаючи посмертні людські мозки, Менар стверджує, що її команда, включаючи головного автора Катаржину Дудек, виявила, що рівень рецепторів CB1 на астроцитах у цих частинах мозку був “нижчим у людей з великою депресією на момент смерті, ніж у людей без депресії або тих, хто отримував антидепресанти”.
Це підтверджує результати експериментів на тваринах, але потрібні додаткові дослідження для створення більш повної картини. Автори виміряли лише один маркер запалення в мозку, що не повністю відображає складність ендоканабіноїдної системи.
“Поки ми не знайдемо молекулу, яка діятиме конкретно на рецептори CB1 в астроцитах, ми можемо пом’якшити негативні наслідки стресу, використовуючи захисний ефект фізичної активності”, — додає Менар.