Звучність людських мов серйозно залежить від температури в регіоні, де живуть її носії. Це суперечить раніше домінуючим уявленням про те, що мова не залежить від навколишнього середовища, в якому живуть люди. Крім того, з цього випливає, що в льодовикові періоди люди могли говорити істотно тихіше, ніж зараз.
Більшість лінгвістів упродовж тривалого часу вважали, що особливості та розвиток людських мов практично не залежать від зовнішніх умов – соціального або природного середовища, в якому існують люди. Це підкріплювалося тим, що багато граматичних, синтаксичних і фонетичних особливостей людських мов могли повторюватися як серед мисливців-збирачів, так і серед сучасних суспільств – як у тропіках, так і на Крайній Півночі. Однак досі висновки такого роду залишалися не підкріпленими аналізом одразу великої кількості мов за якимось одним принципом.
У новій роботі, опублікованій у журналі PNAS Nexus, вчені з Німеччини та Китаю спробували заповнити цю прогалину. Для цього вони використовували універсальну шкалу звучності, застосувавши її до 5293 мов (разом із діалектами кількість вивчених варіантів становила 9179).
Звучністю (або сонорністю) в лінгвістиці називають чутність звуку на відстані. Найбільшу звучність, як правило, мають голосні звуки, далі – сонорні приголосні, ще далі – гучні глухі. Частота вживання голосних і приголосних у різних мовах дещо різниться, і, крім того, звучність голосних теж може сильно відрізнятися від мови до мови. Дослідники виявили, що звучність мов у різних кліматичних зонах здебільшого корелює із середньою температурою в них.
Виявилося, що найбільший індекс середньої звучності – в австронезійських мов, поширених у Полінезії та близьких до неї регіонах, а також в африканських мов. Взагалі, мови Південної півкулі виявилися більш звучними, ніж Північної – благо середні температури на суші Північної півкулі нижчі, ніж Південної (високоширотна суша в Південній півкулі не заселена).
Автори роботи спробували отримати чисельні кореляції температури і звучності мов. Для цього вони використовували набори середніх місячних температур, які, природно, сильно різнилися. У найхолоднішому кліматі з вивчених проживали носії якутської мови (від мінус 37 у січні до плюс 19 у липні). Найтепліший клімат виявився типовим для мов рівнин Папуа – Нової Гвінеї (де їх дуже багато). Там середні температури всіх місяців одні й ті самі – плюс 27 градусів Цельсія, та й добові коливання температур досить низькі.
При цьому виявилося, що всередині однієї мовної сім’ї кореляцій між температурою і звучністю практично немає. А ось якщо одна мовна сім’я трапляється в холодному кліматі (Євразія), а інша – у теплому, то у першій середня звучність практично завжди буде нижчою, ніж у другій (кореляція спостерігалася). Також лінгвісти знайшли кореляцію між широтою діапазону коливань температур і звучністю: що більше коливаються місячні температури в зоні проживання тієї чи іншої мовної сім’ї, то менша середня звучність у ній. Однак у цьому випадку достовірно говорити про встановлений зв’язок дуже складно. Адже, як констатували автори роботи, чим холодніший клімат, тим більші коливання температур у межах року. І, навпаки, що тепліший він, то нижчі коливання температур.
Скажімо, у Порт-Морсбі (рівнинна частина Нової Гвінеї, екватор) ніколи не було спекотніше плюс 36 та холодніше плюс 13, а от у Якутську максимуми температур трохи вищі за екваторіальні (до плюс 38,4), а мінімуми – різко нижчі (до мінус 64,4), тобто амплітуда коливання температур близько 103 градусів, що у 4,4 раза більше, ніж у Порт-Морсбі. Отже, не можна надійно відокремити кореляцію між холодом і меншою звучністю мов та кореляцію між більшими коливаннями температур і меншою звучністю. Цікаво, що спроба встановити кореляцію між середніми місячними температурами та довжиною слова в мові не показала надійної кореляції.
Автори дійшли висновку, що час, за який холодний клімат веде до зниження звучності мови, дуже великий – у середньому понад кілька тисяч років. Це зрозуміло з того факту, що всередині мовних сімей кореляцій немає, навіть якщо один з народів, що розмовляють мовою тієї чи іншої сім’ї, потрапляє в незвичайний для себе клімат.
Причиною впливу холодів на звучність вони вважають два явища. По-перше, холодне повітря щільніше за тепле, що змінює поширення звуку в ньому. По-друге, холодне повітря завжди має дуже низьку абсолютну вологість. Навіть якщо його відносна вологість – 100 відсотків, абсолютний вміст водяної пари в морозному повітрі буде щонайменше в кілька разів меншим, ніж у теплому повітрі, яке має відносну вологість у 50 відсотків. Низька абсолютна вологість навколишнього повітря неминуче веде до підвищеного випаровування вологи з голосових зв’язок: потрапляючи в дихальні шляхи, зовнішнє холодне повітря стає теплішим, але водяної пари в ньому більше не стає, тобто його відносна вологість майже миттєво падає до дуже низьких значень. Голосові зв’язки з недостатнім зволоженням погано контролюються організмом, тому їм складніше вимовляти звуки.
У низці випадків, особливо в максимально суворому кліматі, люди змушені відкривати рот під час вимовляння звуків менше, ніж зазвичай, інакше вони можуть втрачати занадто багато тепла. Третьою можливою причиною автори роботи назвали те, що в холодному кліматі люди банально проводять менше часу на вулиці. Житла ж досить невеликі, і звучність язика в них багато в чому не затребувана: добре чутно, навіть якщо говорять неголосно. Якщо ці висновки цілком коректні, то в льодовикові періоди жителі високих широт мали б мати середню звучність істотно нижчу, ніж навіть нинішні північні народи.