Зір — це процес, що працює завдяки світлу. Об’єкти, які ми бачимо, або самі випромінюють світло (наприклад, екран телефону чи свічка), або відбивають його. Це світло проходить крізь оптичні компоненти ока — рогівку, зіницю та кришталик.
Кришталик виконує важливу функцію — фокусує світло, що надходить з різної відстані. Цей процес називається акомодацією. Під час фокусування світло проходить крізь кришталик і перевертається: верхні частини об’єкта проєктуються нижче на сітківці, а нижні — вище.
Отже, зображення на сітківці дійсно перевернуте. Але чому ми не бачимо все догори дриґом?
Мозок не «перевертає» картинку — і це не проблема
Може здатися, що мозок повинен «перевернути» зображення, аби ми бачили його правильно. Але вчені стверджують: насправді ніякого додаткового «перевороту» не відбувається. Наш мозок сприймає і обробляє візуальну інформацію на основі відносних зв’язків між об’єктами, нашим тілом у просторі та рухом.
Це означає, що поки всі ці зв’язки залишаються стабільними і логічно взаємопов’язаними, не має значення, як саме зображення падає на сітківку. Ми просто звикаємо до такого формату бачення — з дитинства мозок навчається інтерпретувати вхідні сигнали саме так, як потрібно для нормальної навігації у світі.
Досліди з перевернутими окулярами: мозок здатен адаптуватися
Ще у 1930-х роках в Австрії було проведено відомий експеримент — «Інсбрукські досліди з окулярами». Учасники носили спеціальні окуляри, які перевертали зображення догори дриґом. Спочатку їм було складно — вони спотикалися, плутали підлогу зі стелею і не могли нормально орієнтуватися.
Але вже на п’ятий день більшість повідомляли, що світ здається «нормальним». Мозок пристосовувався до зміненого візуального сигналу, і зображення знову починали сприйматися як звичні.
Сучасні дослідження показують, що мозок має значну гнучкість у візуальній адаптації. Ця властивість може навіть допомагати людям із порушенням кольорового зору краще розрізняти кольори.
Підсумок
Хоча зображення на сітківці ока перевернуте, наш мозок інтерпретує його відповідно до просторового контексту та досвіду. Він не «перекидає» картинку, а просто навчається сприймати її правильно. Цей феномен ще раз демонструє дивовижну здатність нашого мозку адаптуватися до зовнішнього світу.