Порівняння кісток великих кішок показало, що європейські представники роду Homo знімали з них шкури ще 190 тисяч років тому.
Неподалік міста Зігсдорф (Німеччина) 1985 року археологи знайшли майже повний скелет печерного лева (Panthera spelaea). Датування показало, що звір жив приблизно 48 тисяч років тому.
За зносом зубів і загальним станом кісток фахівці визначили, що лев був немолодим. На ребрах, хребцях і лівій стегновій кістці залишилися сліди від кам’яних знарядь.
Тож виникло припущення, що неандертальці, які жили в цей час на території сучасної Німеччини, зарізали хижака і обробили на м’ясо. Ну або знайшли мертвого і вирішили, чого добру пропадати.
Кістки печерного лева із Зігсдорфа поруч із реконструкцією дерев’яного неандертальського списа / © Volker Minkus / NLD
Але все виявилося зовсім не так. У журналі Scientific Reports опублікована робота, автори якої з’ясували, через що помер печерний лев.
Дослідники вивчили кістки лева із застосуванням сучасних методів судової медицини. І знайшли на третьому правому ребрі частковий прокол. Потім вони порівняли форму і глибину проколу з тими слідами, які залишаються на кістках від удару дерев’яним списом. Кістки для порівняння взяли з різних неандертальських стоянок – переважно це останки оленів.
З’ясувавши за проколом напрямок удару, вчені дійшли висновку, що лева вдарили дерев’яним списом у ліву частину черевної порожнини. Знаряддя пройшло крізь життєво важливі органи і зупинилося, наткнувшись на третє праве ребро. У ребрі залишилося заглиблення, але воно не зламане. Цей удар і став причиною смерті хижака.
Якщо висновки авторів роботи вірні, то це найдавніше свідчення полювання Homo neanderthalensis на печерних левів. Наскільки таке полювання було регулярним – сказати складно. Все ж таки печерний лев – не найпростіша ціль. А якщо в мисливця щось піде не так (зламається спис), він сам ризикує стати дичиною.
Антропологам відомі приклади того, як стародавні люди полювали на печерних ведмедів. Як не дивно, величезний звір був легкою здобиччю: мисливці просто чекали, коли ведмідь впаде в сплячку, і вбивали його ударом дерев’яного списа.
На малюнках показано, як дерев’яний спис пронизав тіло печерного лева / © Gabriele Russo et al.
Дослідники підкреслили, що гостро заточений дерев’яний спис краще пробиває шкуру і внутрішні органи тварини, ніж спис із крем’яним наконечником. Вони припустили, що лев відпочивав, лежачи на правому боці (як це роблять африканські леви в наш час), і не помітив мисливця.
Звичайно, цікаво зрозуміти, навіщо було взагалі полювати на такого непростого звіра. Навколо повно копитних: їх і добувати безпечніше, і м’ясо в них смачніше, ніж у старого лева. Зазвичай випадки полювання людини на великого хижака пояснюють тим, що у них перетнулися господарські інтереси.
Інакше кажучи, це бій за ресурси, з’ясування того, хто й далі поїдатиме смачних оленів. Така традиційна точка зору. Але автори роботи запропонували й інше пояснення.
Вони виявили, що на других фалангах лап лева теж залишилися сліди від кам’яних знарядь. Але в лапах занадто мало м’яса, щоб настільки копітка робота мала сенс. Вчені дійшли висновку, що з лева зняли шкуру, перерізавши сухожилля на фаланзі і відокремивши від неї таким чином кіготь (залишився на шкурі).
У принципі, в самому факті зняття шкури немає нічого незвичайного: люди (щоправда, Homo sapiens, а не неандертальці) займалися цим ще 90-120 тисяч років тому. Тут значуще саме те, що мисливцям потрібна була повна шкура з кігтями.
Щоб перевірити свої висновки, вчені порівняли фаланги лева із Зігсдорфа з такими ж частинами скелетів трьох печерних левів із печери Айнхорнхоле (Німеччина). Кістки цих левів знайшли 2019 року і визначили їхній вік як 190 тисяч років.
Виявилося, на фалангах левових пальців з Айнхорнхоле залишилися майже ті самі сліди, що й на кістках лева із Зігсдорфа. Хтось дуже постарався зняти з них шкури таким чином, щоб кігті залишилися в хутрі.
Печера Айнхорнхоле розташована в Саксонії, і це найпівнічніший ареал неандертальців. Складно сказати, кому 190 тисяч років тому знадобилися шкури трьох левів із пазурами: чи то раннім неандертальцями, чи то пізнім Homo heidelbergensis (утім, чимало вчених вважають, що це були одні й ті самі люди). Але на сьогодні це найдавніше свідчення використання людиною шкури тварини. А турбота про збереження кігтів, на думку авторів роботи, свідчить про можливе використання шкур у культурних цілях.
