Сам собі піддослідний. Історії двох науковців, які подолали рак розробленими ними ж методами

Іноді трапляється, що вчені, які займаються розробкою ліків від небезпечних захворювань, самі стають їхніми жертвами. У таких випадках деякі залишають науку, щоб зосередитися на лікуванні, тоді як інші вирішують використати свої знання для боротьби з хворобою. Так сталося з докторкою Беатою Галассі із Загребського університету, у якої чотири роки тому діагностували рецидив раку молочної залози, та доктором Річардом Скольєром з Австралійського інституту меланоми, якому минулого року поставили діагноз агресивної пухлини мозку на термінальній стадії.

Попри невтішні прогнози, дослідники продовжували роботу над революційними підходами до лікування раку, і тепер вони обоє перебувають у ремісії, позбувшись хвороби. Як такі випадки вплинуть на лікування раку у світі? Розповідаємо на прикладі Беати Галассі та Ричарда Скольєра, чиї історії опубліковані в Nature та The Guardian.

Віруси проти раку грудей

Беата Галассі працювала вірусологинею в Загребському університеті, коли у 2020 році, у віці 49 років, у неї виявили рецидив раку молочної залози на місці видаленої раніше лівої молочної залози. У жінки діагностували третю стадію раку — пухлина ще не почала поширюватися тілом, але вже значно розрослася в районі грудей.

Зазвичай такі пухлини лікують хімієтерапією, променевою терапією або хірургічним втручанням, але докторка не хотіла проходити ще один сеанс хімієтерапії — адже вже мала досвід тоді, коли рак у неї діагностували вперше. Замість цього Беата Галассі запропонувала онкологам лікування методом онколітичної вірусної терапії (ОВТ). Він базується на здатності вірусу специфічно проникати в деякі клітини, зокрема ракові, та розмножуватися в них, викликаючи імунну відповідь і загибель пухлини.

Хоча жінка і не була фахівчинею в області онколітичної вірусної терапії (ОВТ), вона мала досвід роботи з вірусами, які застосовуються в цьому методі — штамом вірусу кору, що використовується у дитячих вакцинах, та вірусом везикулярного стоматиту, який здебільшого інфікує рогату худобу, а у людей викликає легкі грипоподібні симптоми. Проте метод мав ще одне обмеження: його ще не затвердили для лікування раку молочної залози, тому докторці довелося орієнтуватися на протоколи ОВТ для інших видів раку, де чергували вірус кору та везикулярного стоматиту.

Для лікування Беата Галассі самостійно вирощувала та очищала віруси у своїй лабораторії, а тоді протягом двох місяців її колега вводив суспензію вірусу безпосередньо в пухлину. За цим процесом пильно стежили онкологи, які були готові розпочати стандартну хімієтерапію, якщо стан докторки погіршиться, та, на щастя, терапія не викликала в неї важких побічних ефектів.

У результаті лікування пухлина значно зменшилася та стала м’якшою, а також — відділилася від грудного м’яза та шкіри, що полегшило її хірургічне видалення. Аналіз тканин після видалення пухлини показав, що в ній з’явилися імунні клітини лімфоцити, тобто вірус активізував боротьбу самого організму проти раку. Після операції Беата Галассі протягом року отримувала курс лікування імунотерапевтичним препаратом, щоб запобігти новим рецидивам. Наразі жінка в ремісії вже протягом чотирьох років.

Імунотерапія проти невтішних прогнозів

Іншим науковцем, який ризикнув використати власну розробку для самолікування, став Ричард Скольєр — провідний експерт із меланоми з Австралійського інституту меланоми. До хвороби він був автором найбільшої кількості наукових праць із меланоми та виступав на конференціях по 10-12 разів на рік. У 2023 році, у віці 56 років, він пережив епілептичний напад під час робочої поїздки до Польщі. На основі магнітно-резонансної томографії та пункції з пухлини в чоловіка діагностували агресивну пухлину мозку — гліобластому четвертого ступеня. Пухлина вже мала метастази, а сам чоловік був на термінальній стадії хвороби з дуже поганим прогнозом.

Через особливості гліобластоми, вона розростається в мозку в різних напрямках, тож повністю хірургічно видалити її на такій стадії неможливо. Зазвичай лікування хімієтерапією або променевою терапією спрямоване на продовження життя пацієнтів, які решту свого життя проводять у паліативних відділеннях лікарень. Але Ричард Скольєр не злякався такого невтішного прогнозу, натомість вирішив застосувати свій досвід із лікування меланоми з метастазами в мозку.

Цю терапію чоловік розробляв роками разом зі своєю колегою, докторкою Джорджиною Лонґ, і вона допомогла збільшити шанси на виживання пацієнтів із прогресуючою меланомою з 5 до 55 відсотків. Як і у випадку докторки Беати Галассі, його метод лікування ніколи раніше не використовували на гліобластомі, на яку страждав чоловік. І хоча шанси на успіх терапії були близькими до п’яти відсотків, а шанси померти від важких побічних ефектів — аж 60 відсотків, Ричард Скольєр вирішив спробувати.

З досвіду боротьби з меланомою науковці вже знали, що лікування працює найкраще тоді, коли його використовують до видалення пухлини, тому операцію довелося відкласти. Натомість чоловік поклався на імунотерапію — метод, за якого людям вводять препарати, що викликають відповідь імунної системи та змушують організм самостійно боротися з пухлиною.

Уже на п’ятнадцятий день після епілептичного нападу чоловік отримав першу ін’єкцію трьох експериментальних імунотерапевтичних препаратів. Ранній початок лікування є однією із запорук успіху в таких складних випадках раку, проте наступну ін’єкцію препаратів довелося відкласти, адже в чоловіка з’явилися побічні ефекти. Зокрема — температура, висип і накопичення білків у печінці. Попри це науковець продовжував активне життя — бігав і катався на велосипеді.

За 28 днів після діагнозу більшу частину пухлини видалили хірургічно. Її аналіз вказав на те, що імунні клітини активувалися у відповідь на терапію та почали атакувати ракові. За рік чоловікові провели дев’ять ін’єкцій імунотерапевтичних препаратів, а незабаром зроблять останню. За увесь цей час у Ричарда Скольєра не помічали ознак рецидиву, а магнітно-резонансна томографія його мозку вказала на відсутність пухлин.

Як випадки двох науковців змінять підхід до лікування раку?

Історія докторки Беати Галассі підняла низку етичних питань щодо самолікування та можливого наслідування іншими пацієнтами. Проте важливо зазначити, що за процесом лікування Беати Галассі та Ричарда Скольєра спостерігали досвідчені онкологи, готові втрутитися у разі погіршення стану. Попри те, що понад 10 журналів відмовили докторці в публікації результатів її дослідження, вона змогла отримати фінансування для вивчення онколітичної вірусної терапії на тваринах та змінила напрямок своїх досліджень, зосередившись на лікуванні раку за допомогою вірусів.

Що стосується Ричарда Скольєра, то він став першим, хто успішно застосував імунотерапію для лікування гліобластоми, запропонувавши новий підхід до терапії цього виду раку вперше за останні 20 років. У 2024 році його разом із колегою Джорджиною Лонґ було визнано найвидатнішими австралійцями року за досягнення в лікуванні гліобластоми. Подальші клінічні дослідження покажуть, чи виявиться цей метод таким же ефективним для гліобластоми, як і для меланоми, але факт успішного лікування пацієнта на термінальній стадії вже вселяє надію.

Загалом обидва випадки демонструють інноваційні та ризиковані підходи до боротьби з раком — хворобою, яка щорічно забирає життя близько 10 мільйонів людей. Їхні успішні історії сприятимуть розвитку онколітичної вірусної терапії та імунотерапії, що мають потенціал врятувати частину з цих життів.

---

Джерело: nauka.ua