Ожиріння наразі визначається за допомогою індексу маси тіла (ІМТ), який розраховується як маса тіла (в кілограмах), поділена на квадрат зросту (в метрах). Для людей європейського походження ожиріння визначається при ІМТ 30 кг/м² і більше.
Однак ризик для здоров’я та добробуту визначається не лише вагою або ІМТ. Ми брали участь у глобальній співпраці, яка протягом двох років обговорювала, як це визначення слід змінити. Сьогодні ми публікуємо наші пропозиції щодо нового визначення ожиріння та причини, чому це важливо.
Як ми описали в статті The Lancet, наявність більшої ваги не повинна автоматично означати діагноз “клінічне ожиріння”. Такий діагноз повинен базуватися на рівні та розташуванні жирової тканини, а також наявності пов’язаних із цим проблем зі здоров’ям.
У чому недолік ІМТ?
Ризик для здоров’я залежить від відносного відсотка жиру, кісткової та м’язової маси, а також від того, де жир розташований.
Ожиріння пов’язане з багатьма поширеними захворюваннями, такими як цукровий діабет 2-го типу, серцеві хвороби, жирова хвороба печінки та остеоартрит колінного суглоба.
Наприклад, спортсмени з відносно високою м’язовою масою можуть мати вищий ІМТ. Навіть якщо їхній ІМТ перевищує 30 кг/м², їхня вага зумовлена надмірною м’язовою масою, а не надмірною кількістю жирової тканини.
Люди, які мають зайву жирову тканину в області талії, стикаються з найвищим ризиком проблем зі здоров’ям, пов’язаних з ожирінням.
Жир, що відкладається в глибині живота і навколо внутрішніх органів, може виділяти шкідливі молекули в кров, які провокують проблеми в інших частинах тіла.
Але сам по собі ІМТ не вказує, чи є у людини проблеми зі здоров’ям через зайвий жир. Люди з надмірною жировою тканиною не завжди мають ІМТ вище 30, що означає, що вони можуть не проходити обстеження на проблеми зі здоров’ям.
Яке нове визначення?
Комісія Lancet Diabetes & Endocrinology розробила новий підхід до визначення та діагностики ожиріння. Окрім ІМТ, враховуються й інші параметри, такі як окружність талії, щоб підтвердити надлишок жирової тканини.
Ожиріння поділяється на дві категорії:
- Клінічне ожиріння
Це стан, коли у людини є симптоми дисфункції органів або складнощі у виконанні щоденних завдань. - Передклінічне ожиріння
Це стан, коли у людини є високий рівень жиру, але без ознак захворювань.
Що далі?
Нові критерії потребують впровадження у національні та міжнародні клінічні практики. Також важливо забезпечити навчання медичних фахівців та інформування громадськості для боротьби зі стигматизацією.
Читайте оригінальну статтю.