Уже котрий тиждень ми живемо у напруженому очікуванні чергового масованого обстрілу. Провал РФ 5 грудня, коли блискуче спрацювала наша ППО, росіяни мазали, а енергетики та комунальники — ні, дав можливість трохи видихнути. Однак реальність війни незмінна, як і основне наше завдання: бути готовими зимувати і приймати правильні рішення щодо ситуації, враховуючи своє місце проживання, зазначає видання ZN.UA.
Що робити, якщо в місті надовго зникне електрика, перерветься подача води і не буде газу? Як бути з туалетом, якщо перестане працювати система каналізації багатоквартирного будинку? Копати вигрібні ями чи тікати з міста? Чи готується до цього місцева влада? Та як психологічно готуватися нам?
Залежність міста від енергії
У періоди економічного підйому в Києві проживали понад чотири мільйони чоловік, ще приблизно пів мільйона щодня приїздило до столиці на роботу. Всіх їх треба було забезпечити благами цивілізації — водою, світлом, опаленням, транспортом, Інтернетом, мобільним зв’язком і, пардон, каналізацією. Без цього ніяка виробнича, економічна, творча — будь-яка! — діяльність неможлива. І це завдання, як і сьогодні, лягає перш за все на місцеву владу — міського голову, міську раду, тисячі місцевих чиновників і десятки тисяч працівників житлово-комунальної сфери.
У Києві близько 12,5 тис. багатоквартирних будинків і понад 23 тис. індивідуальних. І якщо останні більшою чи меншою мірою автономні, тобто стійкі до аварійних ситуацій, то мешканці багатоповерхівок абсолютно залежні від централізованих систем водозабезпечення і каналізації, тепло- та електропостачання. І це робить їх надзвичайно вразливими в умовах війни, точніше, прямого та відвертого геноциду з боку фашистської Росії.
Специфіка систем централізованого опалення та електропостачання в Києві полягає в тому, що вони об’єднані одним технологічним процесом — на ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 і Дарницькій ТЕЦ електрика та тепло виробляються одночасно, тож якщо зупиниться генерація струму, не буде і тепла. Окрім того, для подачі тепла до будинків існують 19 підкачувальних станцій і 2,3 тис. теплопунктів, і всі вони працюють на електриці.
Водогін і каналізаційне господарство міста також критично залежать від наявності електрики, оскільки обидві системи потребують роботи насосів. Крім того, друга без першої працювати не може — для каналізації необхідна певна кількість води (на кожний злив унітазу), інакше відходи життєдіяльності киян не допливуть до Бортницької станції аерації, вони банально осідатимуть і накопичуватимуться в каналізаційних трубах…
Щоденно місто потребує від 700 тис. до 1 млн кубометрів води (в різні пори року), що їх подають дві водозабірні станції. Крім того, працює система постачання артезіанської води із 376 свердловин, що має 27 насосних водопровідних станцій, 32 станції підкачування, 111 бюветних комплексів і 22 фонтани загальною потужністю 100 тис. кубометрів на добу. Система каналізаційних мереж загальною довжиною понад 2,6 тис. км має 37 каналізаційних насосних станцій. І все це господарство просто волає: дайте електрику!
Про електротранспорт без електрики мови нема, як і про мобільний зв’язок та Інтернет. Отже, падіння системи електропостачання Києва може викликати параліч усіх систем життєзабезпечення міста, це і є те, що насправді слід називати блекаутом.
Як забезпечити місто електрикою
Насправді місто навчилося триматися у разі відключень електрики, особливо останнім часом, — дизельні, бензинові, газові генератори та різноманітні акумулятори, маленькі та великі, дають можливість працювати пошті, магазинам, банкам та іншому бізнесу. Однак усі вони дають лише тимчасовий ефект — до наступного включення електроенергії. До того ж далеко не всі можуть собі їх дозволити, ціни на малопотужні агрегати стартують від 40–50 тис. грн. А пара годин роботи генератора — це ще 100–200 грн за пальне, а скільки треба солярки на всю зиму, якщо електрика зникне зовсім, не знає ніхто.
Це все — на побутовому рівні, а як влада міста планує боротися за електроживучість об’єктів критичної інфраструктури?
Передусім планується встановити генератори на 111 бюветних комплексах, які забезпечать киян питною водою в разі припинення її централізованого постачання. Всі медичні заклади столиці вже забезпечені аварійними генераторами, й зараз розглядається питання про надання їм додаткових резервних генераторів. Воду їм підвозитимуть, для чого закуплено відповідні ємності.
Міська влада у співпраці з бізнесом склала перелік торговельних мереж, ринків, магазинів, аптек, ТРЦ, які продовжать працювати у разі зникнення електрики.
Київська міська рада ухвалила програму компенсації з міського бюджету 50% вартості генераторів, які придбають для себе ОСББ і ЖБК, але не більш як 50 тис. грн. Оскільки потужні генератори на 7–9 кВт коштують від 100 тис. грн, це відкриває шлях організованим співвласникам багатоповерхівок забезпечити себе джерелом підзарядки гаджетів, а можливо, й певним освітленням.
Усі ці заходи, будемо сподіватися, не дозволять ворогу загнати Київ у глуху темряву й дадуть можливість жителям протриматися певний час, поки ситуація з електрикою не стабілізується.
Як зігрітися в холодній квартирі
Досвід інших міст показав, що пережити зиму без централізованого опалення можна, але це потребуватиме відчайдушних зусиль… У 1990-х у 25-градусні морози люди в країнах розваленого СРСР у багатоповерхівках повністю перейшли на опалення буржуйками, для цього треба було виводити димарі на вулицю через вікна та стіни й палити усе, що горіло, — дрова, стільці, столи, інші меблі, віконні рами, перила, дитячі кубики, паркет, взуття, журнали, книжки, особливо класиків марксизму-ленінізму… Фактично тоді люди повернулися в кам’яний вік і печерну епоху. Навряд чи така методика буде сприйнята киянами, хоча хтозна…