Ви, напевно, чули фразу, що на похмурий вираз обличчя потрібно більше м’язів, ніж на усмішку. Її часто використовують як мотивацію частіше усміхатися. Але з точки зору анатомії — це не зовсім так.
Ми всі бачили ці усмішки, які не доходять до очей — на ніякових сімейних фото чи у вимушених робочих ситуаціях. І наш мозок часто відчуває, що з усмішкою щось не так, ще до того, як ми усвідомлюємо чому саме.
То що ж робить усмішку щирою, а що — фальшивою? Відповідь криється у поєднанні анатомії обличчя, нейробіології та справжніх емоцій.
Дві усмішки: щира і соціальна
З анатомічної точки зору існує два основних типи усмішки: усмішка Дюшена — справжній прояв радості, та не-Дюшенівська усмішка — більш формальна, соціальна чи стратегічна.
Щиру усмішку вперше дослідив французький невролог XIX століття Гійом Дюшен де Булонь. Вона задіює дві ключові групи м’язів:
- перша група керує кутами рота, зокрема м’яз zygomaticus major, який піднімає їх догори;
- друга — orbicularis oculi, який утворює характерні «гусячі лапки» біля очей, що сигналізують про справжнє тепло і радість.
Натомість нещирі, «професійні» усмішки часто залучають лише м’язи рота. Очі залишаються напруженими чи байдужими, а вираз обличчя виглядає штучно.
Що відбувається в мозку під час усмішки
Обидва типи усмішок контролює лицевий нерв (черепний нерв VII), який відповідає за м’язи міміки. Але їх походження в мозку різне.
- Щира усмішка Дюшена походить з лімбічної системи — емоційного центру мозку. Особливо активною є амігдала, яка відповідає за обробку емоцій.
- Фальшиві усмішки частіше виникають під контролем кори головного мозку (моторної кори), тобто свідомо.
Саме тому ми не можемо легко змусити себе правдоподібно напружити м’язи навколо очей без справжнього відчуття радості. Навіть досвідчені актори змушені згадувати емоційні моменти або використовувати спеціальні техніки, щоб відтворити щиру усмішку.
Як ми розпізнаємо щирість
Люди мають надзвичайну здатність зчитувати справжні емоції. Дослідження показують, що навіть немовлята віком від 10 місяців можуть відрізнити справжню усмішку від фальшивої.
З еволюційної точки зору, це вміння було корисним для розпізнавання союзників і уникнення обману. У нашому мозку за це відповідає фузиформна звивина — зона, яка аналізує обличчя, у тісній співпраці з верхньою скроневою борозною, яка оцінює емоційні наміри.
Сьогодні ця навичка також залишається важливою. Політики, працівники сфери обслуговування, публічні особи — всі вони часто покладаються на соціальну усмішку. Але навколишні, навіть несвідомо, помічають дрібні невідповідності у виразах обличчя.
Усмішка як емоційна праця
Фальшиві усмішки не завжди є злом. Вони допомагають зняти напругу, проявити ввічливість, уникнути конфліктів. Це важлива частина того, що соціологи називають емоційною працею — контроль над мімікою для відповідності професійним чи суспільним очікуванням.
Втім, тривале вимушене усміхання без щирих емоцій може виснажувати. Дослідження показують, що така емоційна праця може призводити до стресу, вигоряння і навіть проблем із серцем.
Навіть штучний інтелект не обмане очі
У добу ШІ, коли чат-боти й віртуальні помічники імітують людські емоції, створити по-справжньому щиру усмішку все ще складно. Навіть найсучасніші алгоритми не здатні правдоподібно відтворити тонкі скорочення навколо очей, які ми сприймаємо як справжню емоцію.
Отже, якщо ви хочете зрозуміти, чи щира усмішка перед вами — не дивіться лише на рот. Дивіться в очі. Саме orbicularis oculi рідко бреше.