Стресове життя може залишити сліди на нашому генетичному коді, і деякі з них навіть можуть передаватися нашим дітям. Нове дослідження показує, як біологічний вплив травм у матері зберігається навіть через багато років після самих актів насильства.
Міжнародна група дослідників продемонструвала фізичні механізми міжпоколінної передачі травм у людей, пояснивши, чому люди з сімейною історією пережитих лих більш схильні до психічних розладів, таких як тривожність та депресія, навіть якщо вони самі не зазнали цих подій.
Вчені проаналізували ДНК 48 сирійських сімей у трьох поколіннях. Серед цих сімей були бабусі або матері, які під час вагітності тікали від облоги та масового вбивства в Хамі 1982 року або збройного повстання 2011 року — обидві події є частиною триваючої громадянської війни в Сирії.
Працюючи безпосередньо з цими сім’ями, які нині мешкають в Йорданії, дослідники змогли зібрати зразки слизової щоки у 131 особи. Ці зразки проаналізували на предмет змін в епігенетичних мітках. Це не зміни самої ДНК, а хімічні модифікації, які впливають на роботу генів.
“Сім’ї хочуть, щоб їхню історію почули”, — зазначає антрополог з Університету Флориди Конні Малліган. — “Вони хочуть, щоб світ знав про їхній досвід”.
Порівнявши дані з сім’ями, які покинули Сирію до 1980 року, команда виявила зміни у 14 генетичних ділянках, пов’язаних із насильством, у тих осіб, чиї бабусі пережили події в Хамі 1982 року.
Більше того, вісім із цих змін зберігалися навіть у онуків, які не стикалися з насильством особисто. Також виявили ознаки прискореного епігенетичного старіння, що може збільшити ризик розвитку вікових захворювань. Крім того, ще 21 генетична ділянка зазнала змін унаслідок насильства під час громадянської війни в Сирії.
Ці зміни були однаковими у жертв насильства та їхніх нащадків, що вказує на те, що саме стрес, спричинений конфліктом, вплинув на хімічні сигнали, пов’язані з цими генами.
Подібні багатопоколінні генетичні зміни у відповідь на стрес раніше спостерігалися у тварин, але досліджень щодо таких процесів у людей майже не проводилося.
Поки що незрозуміло, як саме ці модифікації впливають на здоров’я окремих людей. Однак дослідники зазначають, що вони були вражені витривалістю цих сімей.
“Посеред усього цього насильства ми можемо відзначити їхню надзвичайну стійкість”, — каже Малліган. — “Вони живуть повноцінним життям, народжують дітей, зберігають традиції”.
“Вони вистояли. Ця стійкість і здатність до виживання, можливо, є унікальною людською рисою”.
Звичайно, існує ще багато руйнівних наслідків насильства для жертв та їхніх дітей — включаючи серйозні проблеми з психічним та фізичним здоров’ям, які не зникають із часом.
На думку дослідників, ці висновки можуть стосуватися різних форм насильства, зокрема домашнього, сексуального та збройного. Такі дії мають наслідки, що тривають набагато довше, ніж самі події.
“Усвідомлення того, що травма та насильство можуть мати відлуння у майбутніх поколіннях, має допомогти людям стати більш співчутливими, а політикам — звернути більше уваги на проблему насильства”, — підсумовує Малліган.
“Це навіть може допомогти пояснити деякі, на перший погляд, нездоланні міжпоколінні кола насильства, бідності та травм, які ми бачимо по всьому світу, включаючи США”.
