Як двоє підлітків випадково вирішили найприкрішу проблему Чарльза Дарвіна

У 1956 році дівчинка-підліток на ім’я Тіна Негус відпочивала влітку в Чарнвудському лісі у Великій Британії зі своєю сім’єю, коли помітила цікавий відбиток на нависаючій скелі.

Він був схожий на папороть. Але як геолог-початківець, Негус знала, що ці 600-мільйонні скелі занадто старі, щоб на них могла рости така рослина. Згідно з даними скам’янілостей, перші складні види флори з’явилися б лише через шістдесят мільйонів років після події, відомої як Кембрійський вибух.

Іноді його називають біологічним “великим вибухом”, а різкий сплеск біорізноманіття, спричинений цим вибухом, став найприкрішою дилемою, з якою зіткнулася теорія еволюції Чарльза Дарвіна. У своїй знаменитій книзі “Про походження видів” Дарвін не зміг знайти задовільної відповіді на два наболілих питання: Звідки раптом взялося все це розмаїття життя? І як воно еволюціонувало так швидко?

Коли Негус повернулася до школи, вона показала вчителю географії олівцевий начерк свого “папоротевого” відкриття. Але він їй не повірив.

Через рік, у 1957 році, троє хлопчиків-підлітків гралися біля тієї ж скелі, коли теж помітили ту саму скам’янілість. Один з них, п’ятнадцятирічний Роджер Мейсон, замалював відбиток олівцем, щоб його батько міг передати малюнок викладачеві місцевого університету.

Його довелося трохи переконати, але геолог Тревор Форд, побачивши скам’янілість на власні очі, підтвердив, що це справді докембрійська рештка рослини, яка, ймовірно, колись жила на морському дні.

Він назвав трубчасту форму життя Charnia masoni на честь Мейсона.

Завдяки відкриттю чарнії, а також вдосконаленню методів датування, палеонтологи всього світу нарешті змогли поглянути на старі скам’янілості новими очима. Форми життя, які колись вважалися такими, що жили в Кембрії, тепер виявилися набагато старшими.

Наприклад, через кілька місяців після того, як Форд опублікував свої знахідки, вчені в Австралії опублікували знахідку ще однієї квітки чарнії з докембрію.

Пізніше докембрійські чарнії також були знайдені в Росії та Канаді.

Діорама того, як могли колись виглядати форми чарнії, у Філд-музеї в Чикаго. (Fossiladder13/Wikimedia Common/CC BY SA 4.0)

Скам’янілість у Чарнвуді явно не була випадковістю. Як свідчення складного життя до Кембрійського вибуху, вона була саме тим, що шукав Дарвін та його послідовники.

У той час як відкриття викликало ажіотаж у науковій спільноті, Негус не знала, який вплив мала її цікава скам’янілість папороті. Лише в 1961 році вона нарешті дізналася, що сталося з її скам’янілістю і який вплив вона мала.

У 2004 році вона побачила інтерв’ю з Роджером Мейсоном, де він розповідав про свою історію знахідки скам’янілості. Коли вона звернулася до нього, він відповів негайно. У 2007 році Негус запросили на святкування 50-ї річниці ідентифікації рослини, де її нарешті назвали співвідкривачем.

Як і Негус, виявилося, що кілька інших людей помічали подібні скам’янілості в минулому, хоча науковий істеблішмент їх ігнорував.

Наприклад, ще в 1848 році деякі натуралісти вже ідентифікували макроскам’янілості в Чарнвудському лісі і визнали їх можливими докембрійськими формами життя.

Це означає, що відповідь на дилему Дарвіна існувала ще до того, як він відкрито висловив свою розгубленість у 1859 році.

Сьогодні вчені знаходять різноманітні докембрійські форми життя в Англії, Австралії, Північній Америці, Гренландії, Південній Африці, деяких частинах Азії та Росії.

Тепер зрозуміло, що складні рослини колись процвітали ще до Кембрійського вибуху. І все ж досі невідомо, чому різноманіття раптово вибухнуло понад 500 мільйонів років тому.

В майбутньому, можливо, було б розумно розглядати нові відкриття з докембрію та кембрію з відкритим розумом.

Очевидно, що безневинні дитячі очі іноді можуть бачити можливості, які не можуть побачити навіть найдосвідченіші вчені.