У 1831 році на поверхні Землі з’явився портал до підземного світу.
Величезний вулкан відкрив свої широчезні пащі й випустив стільки попелу й диму, що небо потьмяніло, спричинивши охолодження Північної півкулі.
Врожай загинув. Люди голодували. Але, попри всі руйнування, місцезнаходження цього вулкана залишалося загадкою.
Завдяки ретельному аналізу попелу від виверження, що був збережений у льодовиковому покриві Гренландії, команда під керівництвом вулканолога Вільяма Хатчісона з Університету Сент-Ендрюса у Великобританії нарешті знайшла винуватця.
Ця подія, що змінила світ, тепер пов’язана з вулканом Заварицького на острові Симушир у Курильському архіпелазі – безлюдному клаптику землі завдовжки всього 59 кілометрів, розташованому між Росією та Японією.
Хатчісон та його колеги порівняли хімічний склад мікроскопічних уламків попелу, вилучених із льодовикових кернів Гренландії, із зразками з кальдери Заварицького та виявили ідеальний збіг.
“Пошук цього збігу зайняв багато часу та вимагав тісної співпраці з колегами з Японії та Росії, які надіслали нам зразки, зібрані з цих віддалених вулканів десятки років тому”, – зазначає Хатчісон.
“Момент, коли в лабораторії ми порівняли два зразки попелу – один із вулкана, а інший із льодовикового керна – став справжнім моментом еврики. Я не міг повірити, що показники були ідентичними. Після цього я витратив багато часу на вивчення віку та розмірів виверження в архівах Курил, щоб переконатися, що збіг реальний”.
У сучасному світі людство має доступ до інструментів, які дозволяють ідентифікувати місця геологічної активності, від глобальних станцій моніторингу сейсмічної активності до супутників у низькій орбіті Землі. Але в 1831 році, майже 200 років тому, таких інструментів не існувало. Через це виверження на віддаленому безлюдному острові могло легко залишитися непоміченим.
Одне з вивержень, яке вважали причиною глобального похолодання в 1831–1833 роках, приписували вулкану Бабуян-Кларо на Філіппінах. Проте дослідження 2018 року довело, що такого виверження не було.
Інша теорія, заснована на викидах сірки під час виверження, припускала, що вулкан міг розташовуватися на острові Грем у Сицилійській протоці. Однак, як з’ясувала команда Хатчісона, сірка у льодовикових кернах підтверджувала виверження 1831 року в Північній півкулі, але не відповідала цьому місцю.
Натомість їхні дослідження виявили докази так званого плініанського виверження – подібного до виверження Везувію. Детальніший аналіз мікроскопічних скляних уламків вулканічного походження, знайдених у льодовиках Гренландії, показав точну відповідність із зразками із Симуширу.
Сьогодні кальдера Заварицького – це порожниста западина, що залишилася після вибуху вулкана. Науковці припускають, що вона утворилася саме під час виверження 1831 року.
За оцінками команди, обсяг вулканічного матеріалу, викинутого з надр Землі, спричинив похолодання приблизно на 1 градус Цельсія – подібно до виверження гори Пінатубо на Філіппінах у 1991 році.
Вулкани на Землі часто залишаються активними протягом багатьох епох, і ті, що вже раз катастрофічно вивергалися, можуть зробити це знову. Результати дослідження свідчать про необхідність ретельнішого вивчення та моніторингу віддалених вулканів.
“Існує так багато подібних вулканів, і це підкреслює, наскільки складно буде передбачити, коли і де станеться наступне виверження великого масштабу”, – каже Хатчісон.
“Як науковці та як суспільство, ми повинні розглянути питання координації міжнародної відповіді на наступне велике виверження, подібне до того, що сталося у 1831 році”.
Дослідження було опубліковано в Proceedings of the National Academy of Sciences.
