У 1990 році Джорджу Франкліну було винесено вирок за вбивство, засуджено до довічного ув’язнення на основі свідчень його доньки Ейлін. Вона описала подію, вказуючи на те, що бачила, як батько вчинив жорстоке вбивство її найкращої подруги. Спогади про цей випадок стали основою звинувачення. Однак ці спогади виникли через 20 років після події, коли Ейлін була ще дитиною.
На суді Ейлін свідчила, що вбивство сталося менше року тому, однак подія насправді відбулася 20 років тому. Це поставило під сумнів достовірність спогадів, адже як можна пам’ятати подію, яка трапилася так давно? Відповідно до версії обвинувачення, її спогад був репресованим, а потім відновився через роки.
Ідея репресії була розроблена Зигмундом Фрейдом, який вважав, що травматичні події можуть бути приховані в підсвідомості, аби захистити людину від психічних травм. Фрейд вважав, що ці спогади можуть проявлятися через різні психічні симптоми, які можна полегшити лише через відновлення травматичних спогадів у безпечному середовищі.
У 1980-х роках терапевти почали застосовувати методи, що включають гіпноз і повторюване уявлення, щоб допомогти пацієнтам відновити репресовані спогади про сексуальне насильство. Вони вважали, що це дозволить пацієнтам лікувати свої психічні розлади, пов’язані з травматичними подіями.
Однак наукові дослідження суперечать концепції репресованих спогадів, показуючи, що травматичні події, навпаки, добре запам’ятовуються і можуть бути досить чітко згадані навіть через багато років. Наприклад, жертви війни чи катастроф часто не можуть забути свої травми.
Існують й інші пояснення забуття травматичних подій, такі як природне забуття чи рішення свідомо не думати про неприємні події. Психологи також відзначають, що травма може вплинути на процес формування спогадів, коли людина фокусується на виживанні чи емоційному регулюванні під час стресу.
Незважаючи на те, що наука заперечує концепцію репресованих спогадів, дослідження показують, що методи відновлення спогадів можуть створювати фальшиві спогади. Учені змогли викликати детальні, але вигадані спогади у учасників експерименту, що підтверджує можливість виникнення помилкових спогадів у процесі психотерапії.
