Три величезні камені біля британського Боробриджа століттями стоять на одному місці. Тепер аналіз їхніх мінералів показав: у доісторичні часи ці брили не просто знайшли неподалік — їх доставили приблизно за 18 км, причому найімовірніше люди, а не льодовик.
Що сталося
Йдеться про Devil’s Arrows — «Стріли диявола», комплекс із трьох вертикальних каменів у Північному Йоркширі. Найвищий із них сягає 6,85 метра.
Камені належать до ширшого неолітичного комплексу. Їхнє розташування, ймовірно, було пов’язане з астрономічними орієнтирами — зокрема, із найпівденнішим сходом літнього Місяця.
Дослідники взяли невеликі зразки з усіх трьох каменів, а також із двох інших історичних об’єктів — Battle Cross і Peg Bridge. Потім порівняли мінеральний та ізотопний склад матеріалу з можливими джерелами каменю.
Результат виявився несподіваним: найімовірнішим місцем походження «Стріл» виявилися Brimham Rocks, приблизно за 18 км від сучасного розташування монументу.
Про це повідомляє NNews із посиланням на Ars Technica.
Головна загадка — навіщо тягнути каміння здалеку?
Раніше одним із найбільш імовірних джерел вважали Plumpton Rocks, яке розташоване ближче до «Стріл диявола».
Але аналіз показав іншу картину.
Якщо камені справді походять із Brimham Rocks, їхнім творцям довелося перемістити кілька брил приблизно на 18 км. Причому йдеться про камені масою близько 25 тонн кожен.
Тобто люди кам’яного віку, найімовірніше, не скористалися просто найближчим придатним камінням.
Саме це дослідники вважають одним із найцікавіших результатів роботи.
Як вчені це визначили
На перший погляд може здатися, що достатньо просто порівняти колір або структуру двох каменів. Насправді їхнє походження можна встановити набагато точніше.
Дослідники зібрали мікроскопічні зерна мінералів із поверхні каменів. Для цього використовували невеликі шматочки клейкої стрічки, нанесені на непомітні ділянки, очищені від лишайників і моху.
Після цього матеріал досліджували за допомогою електронної мікроскопії та ізотопного аналізу циркону й апатиту.
Ці мінерали зберігають своєрідний «геологічний паспорт». Їхній вік та ізотопний склад можна порівняти з матеріалом із потенційних місць походження.
У результаті дослідники отримали відповідність із Brimham Rocks, а не з ближчим Plumpton Rocks.
Чому льодовик тут навряд чи винен
Є ще одна важлива деталь.
Для британських мегалітичних пам’яток давно існує питання: чи могли величезні камені переміщатися природними силами під час льодовикових періодів, чи їх перевозили люди?
У випадку «Стріл диявола» реконструкції руху регіонального льоду не підтримують версію про льодовикове транспортування цих каменів.
Тому сукупність даних вказує саме на людське переміщення.
Це не означає, що дослідники встановили конкретний спосіб транспортування. Вони довели походження каменю та виключили запропонований льодовиковий механізм, але не реконструювали точну технологію, якою неолітичні люди долали ці 18 км.
Це не перший випадок із мегалітами
Подібні дослідження вже змінили уявлення про інші знамениті пам’ятки Британії.
Наприклад, аналіз каменів Стоунхенджа показав, що частина блакитних каменів походить із західного Уельсу. У 2024 році дослідники також встановили, що знаменитий Вівтарний камінь Стоунхенджа пов’язаний із регіоном Оркнейських островів на північному сході Шотландії.
А нещодавнє дослідження, про яке згадується в роботі, додатково посилило аргументацію на користь людського транспортування частини каміння Стоунхенджа.
На цьому тлі «Стріли диявола» додають ще один приклад: люди неоліту могли цілеспрямовано переміщувати дуже важкі камені на значні відстані.
Що це може змінити
Підтверджено, що камені «Стріл диявола» найімовірніше походять із Brimham Rocks, а природне льодовикове переміщення не пояснює їхню присутність у цьому місці.
З цього випливає, що їхнє транспортування було пов’язане з діяльністю людей.
А ось чому саме було обрано віддалене джерело, залишається питанням. Співавтор дослідження Джим Лірі припускає, що саме ландшафт і місце походження могли мати для неолітичних людей особливе значення.
Тобто каміння могло бути важливим не лише як будівельний матеріал.
💡 Цікаво знати
Дослідження також дозволило пов’язати Battle Cross із одним із утрачених каменів «Стріл диявола».
Історичні джерела свідчать, що частина монументу з часом зникла. У 1687 році місцеві жителі розбирали один із каменів і використовували його частини для будівництва Peg Bridge.
Отже, один і той самий мегаліт міг пройти кілька життів: спочатку бути частиною неолітичного монументу, а через століття перетворитися на будівельний матеріал або інший пам’ятник.
❓ ГОЛОВНЕ ПИТАННЯ: навіщо давні люди долали 18 км?
Точної відповіді дослідники не мають.
Але результати показують, що вибір каменю, ймовірно, не зводився до принципу «взяти те, що лежить найближче». Саме віддалене походження брил змушує розглядати ландшафт і джерело каменю як частину значення самого монументу.
Висновок
Сьогодні «Стріли диявола» здаються просто трьома величезними каменями посеред британського ландшафту. Але їхня геологічна історія показує значно складнішу картину: приблизно 18 км шляху, десятки тонн каменю та організація, необхідна для переміщення таких брил у доісторичну епоху.
І найцікавіше тут навіть не те, як люди могли це зробити. Дослідження ставить інше питання: чому вони взагалі вирішили тягнути настільки важкі камені саме звідти?
