Зміїношийні, чотириплавникові плезіозаври були одними з найуспішніших морських хижаків часів динозаврів.
Надзвичайно добре збережений і майже повний викопний зразок показав, що деякі з цих могутніх мисливців мали лусочки на плавниках, подібні до сучасних морських черепах, що могло допомагати їм у плаванні або пересуванні морським дном.
Хоча викопні рештки плезіозаврів знаходять по всьому світу, науковцям відомо лише близько восьми зразків їхніх м’яких тканин.
Палеонтолог з Лундського університету Мігель Маркс і його колеги провели мікроскопічний і спектроскопічний аналіз, який розкрив безпрецедентні деталі зовнішнього вигляду цих тварин.
Ілюстрація плезіозавра
Ці скам’янілі кістки належали приблизно 4,5-метровому плезіозавру, який плавав у світовому океані 183 мільйони років тому, у юрському періоді, коли ці морські рептилії були особливо поширені.
Зразок MH 7 був знайдений у Гольцмадені (Німеччина) у 1940 році, а потім захований у музейному саду під час Другої світової війни для збереження. Після цього він довго зберігався в запасниках.
Плезіозаври народжували живих дитинчат і дихали повітрям, що може свідчити про їхню теплокровність. Хоча шкіра на хвості цього зразка була гладкою, як у сучасних морських теплокровних тварин, на правому передньому плавнику були знайдені невеликі неправильні трикутні структури.
Дослідники порівняли зразки викопної шкіри з сучасними тваринами.
“Лусочки на плавниках суттєво відрізняються від м’якої, безлускої шкіри на хвості MH 7 і більше нагадують панцирні щитки викопних і сучасних черепах, а також лусочки морських ящірок – мозазаврів”, – зазначають вони у своїй роботі.
Крім лусочок, товщина шкіри також була порівнянна з сучасними морськими черепахами.
Викопний зразок плавника плезіозавра
Науковці припускають, що ці анатомічні особливості могли з’явитися через подібні гідродинамічні тиски або для забезпечення зчеплення з морським дном.
“Ще однією можливою функцією лусочок на плавниках MH 7 було забезпечення захисного покриття для кращого зчеплення з морським дном під час пошуку їжі”, – додають дослідники.
“Це відповідає гіпотезі про пересування плезіозаврів морським дном і свідченням їхнього харчування, адже в шлунках викопних зразків знаходили залишки донних равликів і ракоподібних”.
Біля поверхні шкіри хвоста MH 7 також були знайдені пігментні клітини, однак вони відсутні на поверхні плавників, які є значно жорсткішими.
“Ці клітини містять рогові білки, які роблять лусочки сучасних рептилій твердими та нерухомими”, – пояснюють Маркс та його команда.
Таким чином, плезіозаври зберегли свої рептилійні лусочки після переходу з суші у морське середовище, на відміну від інших морських рептилій того часу, таких як іхтіозаври, які втратили лусочки для зменшення опору воді.
Лусочки “на задніх краях плавників безсумнівно виконували певну функціональну роль і, ймовірно, забезпечували еволюційну перевагу плезіозаврам під час їхньої тривалої історії як одного з найуспішніших пелагічних тетраподів”, – підсумовують дослідники.
Це дослідження було опубліковано в журналі Current Biology.