Вчені навчили кішок оберігатися

Автори нового дослідження виявили та випробували спосіб, який допомагає запобігти овуляції у кішок після спарювання та уникнути вагітності без явних несприятливих наслідків для здоров’я вихованця.

З 600 мільйонів домашніх кішок приблизно 80% мешкають на вулицях. Якщо вони не пройшли програму стерилізації, то вагітніють і дають потомство: кошенята або потрапляють у перенаселені притулки і можуть все ж таки отримати шанс знайти сім’ю, що любить, або продовжують жити на волі, виростають і теж народжують дитинчат (які в більшості випадків приречені на коротку і важку життя). Хоча хірургічна стерилізація — основний метод контролювати популяцію таких тварин, потрібні ефективні, безпечні, прості та недорогі альтернативи. 

Новий метод запропонували вчені з Центру охорони та дослідження дикої природи, що знаходиться під загрозою зникнення, в Цинциннаті, Гарвардської школи медицини в Бостоні та Центру генної терапії Horae при Медичній школі Чана Массачусетського університету. Випробування показали, що одноразове внутрішньом’язове введення аденоасоційованого вірусного вектора, що доставляє фрагмент (трансген) антимюллерового гормону, який обмежує процеси надмірного росту в репродуктивних органах, допомагає запобігати вагітності у самок Felis catus . Дослідження опубліковано в журналі Nature Communications .

Антимюллерів гормон відноситься до надродини лігандів (молекул) трансформуючого фактора росту бета TGFβ, який має вирішальне значення в процесі розвитку статевих ознак у плода. У самок, у тому числі кішок, антимюллерів гормон та його рецептор AMHR2 головним чином експресуються в гранульозних клітинах – фолікулярному шарі, що оточує яйцеклітину.

Нещодавно ця ж група вчених під час дослідів на мишах з’ясувала, що супрафізіологічні рівні антимюллерового гормону, що виникають в результаті генної терапії за допомогою вектора аденоасоційованого вірусу, можуть пригнічувати дозрівання фолікула яєчника (фолікулогенез) і тим самим виступати засобом контрацепції. Тепер ту ж стратегію адаптували та випробували на домашніх кішках.

«Ми оцінювали безпеку та ефективність доставки антимюллерового гормону з використанням вектора аденоасоційованого вірусу (AAV9-fcMISv1). У пілотному дослідженні три самки отримували внутрішньом’язову ін’єкцію. Ознак болю, жару, почервоніння чи припухлості в місцях уколу не спостерігалося. Під час регулярних медичних оглядів та аналізів крові не було відзначено жодних суттєвих несприятливих результатів. Рівні С-реактивного білка (маркер запалення) трохи збільшилися за сім днів після ін’єкції, але потім швидко повернулися до вихідних показників», — розповіли вчені.

Рівні антимюллерового гормону відстежували протягом чотирьох років. Для додаткових досліджень тварин стерилізували через 42 місяці після процедури (віком 9–10 років) та гістологічно досліджували їх яєчники та матку.

Для того, щоб оцінити вплив супрафізіологічних рівнів антимюллерового гормону на репродуктивну функцію кішок, автори роботи створили вектор другого покоління — AAV9-fcMISv2 — з використанням скоригованого геному домашньої кішки. Високі його дози вводили першій групі трьох самок, низькі — другий. Третя група була контрольною.

У однієї кішки спостерігався невеликий набряк у місці ін’єкції на третій та четвертий дні, але на п’яту добу він зник. Жодних больових відчуттів та підвищення температури, як і відхилень у результатах аналізів крові у тварин не виявили. Рівні антимюллерового гормону були стійкими, проте поступово знижувалися протягом першого року, у результаті вийшовши на плато другого року.

«У самки домашньої кішки за овуляцією слідує лютеїнова фаза – незалежно від того, чи відбулося запліднення. Ця фаза характеризується підвищеним рівнем прогестерону, що зберігається протягом кількох тижнів. <…> Щоб оцінити, чи впливають супрафізіологічні рівні антимюллерового гормону на лютеїнову фазу, ми порівняли середню кількість лютеїнових фаз, що виникають кожні шість місяців у період до і після процедури в кожній групі. Частота виникнення лютеїнової фази була значно знижена у самок, які отримували високі дози AAV9-fcMISv2, але не в групі з низькою дозою або контрольною. Отже, супрафізіологічні рівні антимюллерового гормону пригнічують овуляцію та/або утворення жовтого тіла (це відбувається після овуляції. — Прим. ред.), що призводить до зниження частоти його наслідків – лютеїнової фази», – пояснили дослідники.

Нарешті, щоб підтвердити ефективність цього методу контрацепції, самок спарювали з двома різними самцями через вісім та 20 місяців після процедури. Потім вчені щотижня проводили УЗД з метою оцінки стану вагітності (і взагалі її наявності). Всі кішки з контрольної групи швидко завагітніли і народили по два-чотири здорові кошеня в кожному посліді. Однак самки, які отримали ін’єкції AAV9-fcMISv2, не народили в жодному випробуванні. Лютеїнова фаза у них також не починалася.

У той час як усі три контрольні самки неодноразово спарювалися з обома самцями, чотири з шести самок, що пройшли через процедуру, відкидали будь-яку спробу до сітію з боку кота.

«Наші результати переконливо показали, що супрафізіологічні рівні антимюллерового гормону пригнічують овуляцію та служать методом контрацепції. <…> Але такий механізм придушення яєчників може забезпечити достатнє вироблення гормону естрадіолу, щоб викликати відповідну поведінку при спарюванні у підмножини кішок. Пом’якшити прояви, характерні для періоду тічки, у домашніх кішок допоможе краще розуміння його гормональної основи», – підсумували вчені.