Емпатія, здатність розуміти і розділяти почуття інших, є фундаментальним аспектом соціальної поведінки людини. Хоча багато дослідників вивчали розвиток емпатії у людини, нещодавнє дослідження припустило, що витоки емпатії можуть насправді лежати в нашій еволюційній історії, зокрема, у наших водних предків.
Згідно з дослідженням, опублікованим у журналі Neuroscience and Biobehavioral Reviews, еволюцію емпатії у ссавців можна простежити у водному середовищі. Ця гіпотеза ґрунтується на спостереженні, що багато водних ссавців, таких як кити і дельфіни, демонструють складну соціальну поведінку і здатні демонструвати емпатію по відношенню до своїх одноплемінників.
Автори дослідження припускають, що розвиток емпатії у водних ссавців був зумовлений необхідністю орієнтуватися в складному соціальному середовищі океану. Для того, щоб вижити в цьому середовищі, водні ссавці повинні були вміти розуміти і реагувати на емоції своїх одноплемінників, а також працювати разом для досягнення спільних цілей, таких як полювання і захист від хижаків.
З часом, коли ссавці еволюціонували і вийшли на сушу, здатність до емпатії стала важливим аспектом соціальної поведінки людини. Автори дослідження стверджують, що розвитку емпатії у людини могли сприяти нейронні структури, які вже існували у водних ссавців.
Хоча ця гіпотеза все ще перебуває на ранніх стадіях, вона підкреслює важливість звернення до нашої еволюційної історії, щоб зрозуміти витоки таких складних форм людської поведінки, як емпатія. Вивчаючи поведінку наших водних предків, ми можемо пролити світло на біологічні та неврологічні основи емпатії у людей, що, в свою чергу, може мати важливі наслідки для нашого розуміння соціальної поведінки та психічного здоров’я.
