Вторгнення Вільгельма Завойовника в Англію змусило втекти за море сестру останнього англосаксонського короля. У результаті її спадщина опинилася в дуже несподіваному місці.
Приблизно у XVI-XVII століттях книгодрукування в Європі стало відносно масовим заняттям. Про це свідчить, зокрема, те, що далеко не на всіх книгах того періоду стоять рік випуску та інші вихідні дані. Тому вчені датують подібні видання за непрямими ознаками.
До таких ознак належать серед іншого особливості роботи палітурників. Пергамент, придатний для цієї роботи, був занадто дорогим для масового виробництва. Тому майстри-палітурники пускали на матеріали так звані застарілі книжки: католицькі або написані мовою, якої ніхто не розумів.
Тійс Порк (Thijs Porck), викладач давньо- і середньоанглійської мов з Лейденського університету (Нідерланди) знайшов у регіональному архіві голландського міста Алкмара недатоване видання “Словника грецької мови” (Thesaurus graecae linguae) французького друкаря і знавця класичних мов Анрі Естьєна.
Щоб визначити рік видання, Порк досліджував матеріал палітурки і натрапив на фрагменти набагато давнішої книги. Про це він розповів у статті, опублікованій у журналі Anglo-Saxon England.
Перший раз фрагмент старовинної книги, написаної латиною, голландські вчені знайшли в палітурках Нового часу ще в минулому столітті. Над деякими латинськими словами тим самим шрифтом були нанесені написи іншою мовою. Але це були поодинокі уривки, причому настільки маленькі, що другу мову тексту навіть не змогли ідентифікувати.
Порк витягнув із палітурки праці Естьєна 21 фрагмент стародавнього рукопису. Тексту на них виявилося достатньо, щоб визначити мову – староанглійську. Нею користувалися жителі Британії в 500-1100 роках.
Рукопис виявився псалтирем, написаним переважно латиною. Але до деяких слів невідомий переписувач дав варіанти староанглійською. Стиль шрифту дозволив датувати рукопис 1050 роком. Автор роботи вважає, що латинський текст продубльований староанглійською для того, щоб англійці краще розуміли мову Католицької церкви.
Порк довів, що “Словник грецької мови” був виданий і переплетений у Лейдені 1600 року. Але як у його палітурку міг потрапити англійський пергамент XI століття? Вчені запропонували два варіанти.
У середині XVI століття англійський парламент ухвалив низку законів, які встановили єдину для Церкви Англії Книгу загальних молитов. Це зробили для поширення і зміцнення Англіканської церкви. Рукописи, написані латиною, стали неактуальними. Але просто викинути їх дбайливі британці не могли.
У результаті в другій половині XVI століття рукописи з Англії переправляли на континент цілими кораблями. Там їх повторно використовували палітурники і миловари. Цілком можливо, що рукопис XI століття опинився серед них.
Католицький псалтир, написаний латиною, не становив інтересу ні для прихильників Англіканської церкви, ні для кальвіністів / © Regionaal Archief Alkmaar
Але є й друга версія. Чотирнадцятого жовтня 1066 року в Битві при Гастінгсі, яка виявилася вирішальним моментом нормандського завоювання Англії, загинув останній англосаксонський король Гарольд II Годвінсон. За два дні до цього він зупинив норвезьке вторгнення, але протистояти армії Вільгельма Завойовника вже не зміг.
Вільгельм не вирізнявся лагідною вдачею: він планував прорідити англосаксонську аристократію так, щоб не залишилося жодних гіпотетичних претендентів на трон із місцевої знаті.
Тому сестра останнього короля, принцеса Гунхільда, втекла на континент. Вона жила в Голландії і померла в Брюгге 1087 року. Відомо, що незадовго до смерті принцеса передала до церкви Святого Доната в Брюгге свої коштовності та псалтир, який привезла з Англії.
Остання згадка про цю книгу відноситься до 1561 року. У переписі церковних книг рукопис позначено як латинський текст із незрозумілими словами, “які тут неможливо прочитати”. Відтоді стародавній рукопис вважався загубленим.
Але Порку вдалося з’ясувати, що всю бібліотеку церкви Святого Доната конфіскували кальвіністи 1580 року. Ті книги, які вони визнали корисними, відправили до публічної бібліотеки, а решту продали. Католицький псалтир, та ще й з написами незрозумілою мовою, навряд чи віднесли до “корисних”. Усе це надає істотної ваги припущенню Порка про те, що знайдені фрагменти завезла на континент принцеса, яка втекла з Англії.
