Нове дослідження припускає, що на Марсі була – а потім зникла – третя, значно більша, місяць. Якщо це підтвердиться, це може пояснити ряд незвичайних особливостей на поверхні планети.
Марс, на відміну від безмісячних Венери та Меркурія, має два супутники. Місяці – Фобос і Деймос – відрізняються від інших супутників Сонячної системи. Вони крихітні порівняно з планетою, покриті кратерами та мають напрочуд низьку щільність.
Існує кілька теорій щодо того, як ці місяці утворилися, але всі вони мають певні проблеми. Одна з ідей полягає в тому, що місяці виникли внаслідок зіткнення великого об’єкта з Марсом, що утворило навколо планети диск уламків, які згодом об’єдналися у супутники. Інша теорія припускає, що ці місяці – захоплені астероїди типу D, які зазвичай знаходяться в зовнішньому поясі астероїдів або серед троянських астероїдів Юпітера. Третя, більш нова гіпотеза, припускає, що Фобос міг бути захопленою кометою.
Сам Марс має кілька незвичайних особливостей, які потребують пояснення. По-перше, Марс є триосним, тобто це асиметричний сфероїд з трьома окремими осями.
«Триосність Марса найбільш яскраво виражена через екваторіальну еліптичність, спричинену підняттям Тарсіс, та менш виражене підвищення, яке майже діаметрально протилежне Тарсісу і складається з Сиртис Мейджор Планум і прилеглої частини Terra Sabaea», – пояснює Майкл Ефроімскі з Військово-морської обсерваторії США в новій статті, яка була подана до журналу Journal of Geophysical Research: Planets, але ще не пройшла рецензування.
Тарсіс – це найбільша височина на Марсі, а також у всій Сонячній системі. Але навіть якщо не враховувати цей регіон, як це зробили в окремому дослідженні гравітаційного поля Марса, планета залишається триосною.
За словами Ефроімскі, ці особливості можуть бути пояснені існуванням третього супутника, який планета втратила давним-давно.
«Початкова “насіння” триосності було створено масивним супутником, який обертався навколо молодого і ще не затверділого Марса на синхронній орбіті. Марс, показуючи одну сторону супутнику, набув форми, близької, але не ідентичної триосному еліпсоїду, з найдовшою віссю, вирівняною з місяцем», – пропонує Ефроімскі.
«Після того, як супутник створив насіння триосності та асиметрії Марса, приливно підняті провінції стали, більш ніж інші, схильні до конвекційно зумовлених підйомів та тектонічної й вулканічної активності. Ці процеси поступово посилювали екваторіальну еліптичність. Через початкову асиметрію форми вони не діяли симетрично; тому виникла різниця у висоті між Тарсісом і Сиртис Мейджор».
Він припускає, що супутник, маса якого становила менш ніж третину маси Марса і який утворився під час ранньої формації Сонячної системи або був захоплений пізніше, міг вплинути на формування планети до її повної затвердіння. Гіпотетичний супутник, який вони назвали Неріо, на честь стародавньої римської богині війни, тепер зник, якщо взагалі колись існував. Ефроімскі припускає, що Неріо могла бути знищена внаслідок зіткнення – хоча жодних характерних кратерів вздовж екватора Марса, що вказували б на таку подію, не виявлено – або ж була викинута з орбіти під час бурхливих ранніх днів Сонячної системи іншим масивним тілом.
Хоча це цікава ідея і потенційна тема для подальших досліджень, необхідно провести ще багато спостережень Марса та його підтверджених супутників, перш ніж існування Неріо можна буде підтвердити або спростувати.
Дослідження подано до журналу Journal of Geophysical Research: Planets і доступне у вигляді попереднього друку на arXiv.