Ризик зіткнення гігантських астероїдів із Землею може бути вищим, ніж ми уявляли

Наша планета добре приховує свої шрами. Насправді це дуже прикро, адже свідчення попередніх астероїдних ударів могли б допомогти нам краще спланувати наступний катастрофічний удар.

Насправді, головний науковий співробітник Центру космічних польотів імені Годдарда НАСА Джеймс Гарвін вважає, що ми, можливо, неправильно тлумачимо сліди деяких з найбільш серйозних астероїдних ударів, що сталися протягом останнього мільйона років.

Якщо він має рацію, ймовірність потрапити під удар чогось неприємного може бути вищою, ніж передбачають поточні оцінки.

Як красномовно сказав Гарвін під час своєї презентації на нещодавній Конференції з науки про Місяць і планети: “Це буде в діапазоні ймовірності того, що трапиться серйозне лайно”.

Найвідоміше з усіх падінь метеоритів – вбивче для динозаврів зіткнення, яке пробило діру в земній корі на місці сучасного півострова Юкатан близько 66 мільйонів років тому, – вирізняється своїм руйнівним впливом на життя на Землі.

Це був 10-кілометровий (близько 6 миль) бегемот, подібний до тих, що вдаряли по нашій планеті приблизно 100 мільйонів років тому.

Проте, набагато менші удари все ще можуть підняти достатньо пилу, щоб накрити планету землею і потенційно призвести до багаторічного голоду. За деякими оцінками, кілометрові астероїди падають на поверхню Землі у вибуху тепла і пилу в середньому кожні 600 000 років, плюс-мінус.

Звісно, для таких подій не існує розкладу, і оцінки можуть бути настільки точними, наскільки хороші дані, які ми використовуємо для прогнозування.

Хоча ми можемо сканувати небо на наявність каміння, достатньо великого, щоб завдати нам болю, геологічні дані нагадують рухомий рядок реальних метеоритних падінь, що тягнеться крізь час.

На жаль, цей запис стає все важче прочитати, чим далі в минуле ми заглядаємо, і все завдяки динамічним вітрам, воді та тектонічним процесам, що постійно відбуваються на поверхні Землі. Навіть нещодавні події буває важко інтерпретувати через накопичення пилу та біології.

Гарвін та його команда використали новий каталог супутникових знімків високої роздільної здатності, щоб ближче познайомитися з вивітреними рештками деяких найбільших ударних кратерів, що утворилися протягом останнього мільйона років, намагаючись краще оцінити їхні справжні розміри.

На основі їхнього аналізу, деякі з цих кратерів мають слабкі кільця за межами того, що зазвичай вважалося їхніми зовнішніми краями, що фактично робить їх більшими, ніж передбачалося раніше.

Наприклад, вважається, що западина шириною приблизно 12-14 кілометрів у Казахстані під назвою Жаміншин була створена метеоритом діаметром від 200 до 400 метрів, який впав на Землю близько 90 000 років тому – найновіший удар, який потенційно міг спричинити подію на кшталт “ядерної зими”.

Однак, згідно з новим аналізом, ця і без того велика подія могла бути ще більш катастрофічною, залишивши після себе кратер, який насправді сягає близько 30 кілометрів у поперечнику.

Діаметри країв трьох інших великих кратерів також були перераховані, і всі вони подвоїлися або потроїлися в розмірах. Наслідки глибокі, вони припускають, що кілометрові об’єкти падають згори кожні кілька десятків тисяч років.

Хоча старі моделі корисно час від часу гарненько струшувати, ці нововідкриті кільця не обов’язково можуть бути брижами від удару.

Цілком можливо, що це уламки, викинуті під час удару, які концентрованим дощем осипалися назад. Або ж вони взагалі не є чимось значущим – просто фантомом у даних.

Гарвін не впевнений, що поля уламків залишаться чистими після стількох років вивітрювання та ерозії. Проте наука не рухається на основі одного спостереження.

Це гіпотеза, гідна обговорення. Поки ми зайняті створенням систем, які допоможуть нам уникнути серйозного зіткнення з астероїдом, є всі шанси, що шлях Землі ще деякий час буде вільним від уламків.