Автори нового дослідження застосували комплексний підхід і згладили недоліки попередніх наукових робіт, зокрема нерепрезентативність вибірки. Метою було з’ясувати, наскільки їзда на велосипеді до місця роботи або навчання впливає на ймовірність призначення ліків від депресії та тривожних розладів протягом п’яти років.
Науковці з Единбурзького університету (Шотландія) проаналізували інформацію про поїздки на роботу на велосипеді в контексті даних про призначення медичних препаратів – антидепресантів і анксіолітиків – з національної бази. Так автори дослідження, опублікованого в журналі International Journal of Epidemiology, отримали нові докази того, що подорожувати на короткі відстані найкраще саме на велосипеді.
“Активні поїздки на роботу можуть бути хорошим способом підвищити або підтримувати рівень фізичної активності. Деякі попередні дослідження пов’язували їзду на роботу на велосипеді зі зниженням ризику смертності від усіх причин, серцево-судинних захворювань і раку. Систематичний огляд також продемонстрував користь їзди на велосипеді для здоров’я”, – розповіли вчені.
Однак вони зазначили, що більш ранні наукові роботи, присвячені тому, як їзда на велосипеді впливає на психічне здоров’я, ґрунтувалися на “дрібномасштабних даних спостережень” і були пов’язані з ризиком систематичної помилки через пропущені змінні.
Для нового аналізу взяли дані перепису населення Шотландії за 2011 рік, пов’язані з окремими записами з Національної інформаційної системи за рецептами (PIS), зробленими протягом п’яти років після перепису. Вибірку обмежили 378 253 працюючими жителями муніципальних районів Глазго і Единбурга, яким на момент збору інформації було від 16 до 74 років: кількість чоловіків становила 190 227, жінок – 188 026. Із дослідження відразу виключили тих, кому на момент 2011 року виписали будь-які препарати для лікування психічних розладів, і тих, хто жив більш ніж за два кілометри від найближчої велодоріжки.
Під час перепису людям ставили запитання про те, як зазвичай вони добираються до роботи або навчання (зокрема школи). Відповіді могли бути такими: як водій/пасажир автомобіля, пішки, автобусом, мікроавтобусом або туристичним автобусом, метро, трамваєм, таксі, велосипедом, мотоциклом, скутером, мопедом тощо. Ці варіанти дослідники згрупували в бінарну змінну, значеннями якої були велосипед і будь-який інший спосіб пересування.
Потім учені розглянули інформацію про виписані за п’ять років після перепису антидепресанти та анксіолітики (група медикаментів, які призначають у разі тривожних розладів), окрім амітриптиліну та нортриптиліну, оскільки їх часто використовують пацієнти з недепресивними розладами, наприклад нейропатичним болем.
“Антидепресанти в Шотландії призначають як консервативне лікування, тому є вагомі підстави вважати, що одержувач рецепта страждає на депресію або тривогу. Ми сприймали один-єдиний рецепт як ознаку психічного нездоров’я”, – пояснили дослідники.
Підсумки перепису показали, що 2011 року частка поїздок на роботу на відстань понад п’ять кілометрів в Единбурзі та Глазго становила 54,4% і 51,8% відповідно. Серед учасників, які жили в Глазго, на велосипеді добиралися 1,85%. У муніципальному районі Единбурга цей показник сягнув 4,8%: імовірно, зіграв роль той факт, що перше місто більш горбисте, а клімат там більш вологий.
Чоловіки частіше користувалися велосипедом, ніж жінки. Анксіолітики або депресанти призначили 9,1% чоловіків і 15,6% жінок. У групі тих, хто їздив на роботу велосипедом, рецепт на препарати мали 7,5% чоловіків і 10,2% жінок, а серед тих, хто віддав перевагу іншому способу пересування, – 9,2% чоловіків і 15,7% жінок.
Відстань до роботи, подолана жителями муніципальних районів Глазго та Единбурга у віці 16-74 років на момент перепису 2011 року, і способи пересування (зліва) / International Journal of Epidemiology
“Статистична модель під назвою “пробіт-регресія” дала змогу оцінити, як їзда на велосипеді до роботи вплинула на результат (призначення антидепресантів, анксіолітиків або того й іншого) у вибірці. Середній лікувальний ефект (ATE) – різниця в середній імовірності результату між тими, хто їздить на роботу на велосипеді, і тими, хто цього не робить. Ми з’ясували, що в середньому ризик отримати рецепт на антидепресанти та/або анксіолітики протягом п’яти років після перепису знизився на 15,1% у велосипедистів порівняно з тими, хто використовував будь-який інший вид транспорту”, – повідомили автори дослідження.
Причому ефект виявився менш вираженим у чоловіків порівняно з жінками й у тих, кому прописали анксіолітики, а не антидепресанти.
Коли з аналізу даних виключили шотландців, які добиралися на роботу або навчання пішки, показник ATE опустився зі згаданих вище 15,1% до 14,9%. З урахуванням віку, статі, етнічної приналежності, сімейного стану, міста, самооцінки здоров’я та інших чинників ATE знову знизився – до 13,4%. Відстань від місця проживання до найближчої велодоріжки не вплинула на результати.
“Ми визнаємо, що наше дослідження фокусується на групі людей, які їздять на роботу, і ця група систематично відрізнятиметься від тих, хто не працює. Отже, висновки можуть бути незастосовні до безробітних. Також ми розуміємо, що серед зайнятого населення не кожен зможе добиратися на роботу на велосипеді. Проте є багато людей, які мають таку можливість, але не використовують її”, – підсумували вчені.
