Вчені з Аргентини проаналізували добре збережені скам’янілі відбитки гігантських хижих нелітаючих птахів – фороракосових – і дійшли висновку, що ті були чудовими бігунами.
Протягом більшої частини кайнозойської ери Південна Америка була ізольованим континентом, де домінуючими хижаками були не ссавці, а “птахи-жахи”. Саме так називають фороракосових – пернатих розміром з великого страуса, які наздоганяли свою здобич і, ймовірно, розривали кігтями та величезним дзьобом. Незважаючи на схожість із сучасними нелітаючими птахами, донедавна вчені могли лише здогадуватися про локомоцію цих істот.
І ось вченим з Національного університету Ла-Пампи (Аргентина) дуже пощастило: вони виявили сліди фороракосових, які чудово збереглися, – цілу бігову доріжку, залишену однією з особин, що жила на східному узбережжі Південної Америки приблизно вісім мільйонів років тому. Ланцюжок слідів було залишено в мулистій мілині мілководного озера, яке існувало в давнину, він становить приблизно 10 метрів завдовжки та містить 11 скам’янілих відбитків понад 30 сантиметрів завдовжки кожен.
Вивчивши сліди, палеонтологи дійшли висновку, що другий палець птаха залишив лише ледь помітний відбиток в мулі, в той час як від третього і четвертого пальців збереглися добре помітні поглиблення зі слідами кігтів. Тому вчені зробили висновок, що птах пересувався, спираючись здебільшого на два пальці, подібно до сучасних страусів і дромеозавридів – вимерлої групи динозаврів. Головним опорним пальцем у фороракосових був третій, а за допомогою бічних ці істоти стабілізували своє пересування. Другий палець із кігтем теж можна було використовувати для того, щоб знерухомити здолану жертву.
Раніше вважалося, що “птахи-жахи” спиралися на всі три пальці, але автори нового дослідження, опублікованого в журналі Scientific Reports, показали: принаймні особини середніх розмірів могли майже повністю піднімати другий палець під час пересування. Це свідчить про адаптацію до швидкого бігу (палець піднімався для зниження опору під час бігу). При цьому фороракос, який залишив сліди, зовсім не біг, а скоріше, з огляду на його розміри, дуже швидко йшов – зі швидкістю приблизно 2,74 метра на секунду.
Сліди, які вивчали вчені / © ©
Учені припустили, що коли тварина бігла, то вона повністю піднімала другий палець над землею. Те ж саме спостерігається, наприклад, у сучасних ему: їхні трипалі кінцівки під час бігу залишають майже двопалі відбитки. Усе це вказує на те, що “жахливі птахи” були чудовими бігунами.
Бідність фауни ссавців Південної Америки на момент вимирання динозаврів призвела до того, що там відбувся стихійний екологічний експеримент. Ті види ссавців, що жили на континенті 66 мільйонів років тому, зрештою створили фауну травоїдних. А от із класичними хижаками на кшталт собак і котів вони не впоралися. Тож у сенсі хижаків непташиних динозаврів там змінили пташині, тобто позбавлені зубів. Нова робота показала, що навіть незважаючи на їхню відсутність птахи змогли стати високоефективними хижаками, які швидко пересуваються на двох ногах.