На Марсі виявлено “радіаційний притулок” для життя

Команда астрономів і планетологів на чолі Джессі Тарнас з Лабораторії реактивного руху NASA представила дослідження, що доводить, що радіоліз міг протягом мільйонів років підтримувати мікробне життя в надрах Марса.

Короткий звіт про дослідження представляє у своєму серпневому випуску журнал Scientific American. Автори роботи відштовхувалися від ідеї про те, що марсіанська кора завдяки впливу радіації здатна підтримувати життя.

Вони пояснюють, що на нашій планеті глибоко під поверхнею радіоактивні елементи руйнують молекули води, але при цьому створюють інгредієнти, здатні буквально підживлювати підземне життя. Цей процес відомий як радіоліз. Завдяки йому на Землі в ізольованих і заповнених водою тріщинах і порах гірських порід бактерії можуть існувати протягом дуже тривалого проміжку часу, від мільйонів до мільярдів років.

У своєму дослідженні команда вчених вирішила перевірити, чи здатний радіоліз підтримувати мікробне життя в надрах Марса. Отримані дані свідчать про те, що таке можливо. Якщо на поверхні Червоної планети потужні пилові бурі, нищівні сонячні вітри та космічні промені не дають життя жодного шансу, то під поверхнею якась форма життя цілком може знайти собі надійний притулок.

“Середовище з найбільшими шансами для проживання на Марсі – це його надра, – говорить провідний автор роботи Джессі Тарнас. – Вивчення марсіанського” підземелля “може допомогти дізнатися, чи могла там існувати життя, а кращі зразки підземних вод, доступні сьогодні, – це марсіанські метеорити, які впали на Землю “.

Вчені й раніше вивчали радіоліз Марса. Однак вперше в подібному дослідженні дана оцінка з використанням справжніх марсіанських гірських порід. Астрономи вивчили розмір зерен, мінеральний склад і вміст радіоактивних елементів в марсіанських метеоритах, знайдених на Землі.

Для аналізу спеціально були відібрані зразки з визнаних найбільш придатними для життя регіонів Марса. Ці “небесні посланці” складаються з породи, званому реголітові брекчія. Вважається, що вони відбуваються з південного нагір’я Марса, який є найдавнішим ландшафтом на планеті. Потім вчені проаналізували пористість марсіанської кори. Для цього використовувалися дані, отримані за допомогою орбітальних апаратів і марсоходів. Далі команда розробила комп’ютерну модель, що дозволяє імітувати радіоліз. У цю модель внесли отримані та узагальнені дані й спрогнозували кілька ймовірних сценаріїв.

Комп’ютерне моделювання допомогло оцінити, наскільки ефективно в марсіанських умовах могли б генеруватися газоподібний водень і сульфати. Останні являють собою хімічні інгредієнти, які здатні підтримувати метаболізм підповерхневих бактерій.

Аналіз показав, що якби під поверхнею Марса була присутня вода, то радіоліз в його надрах міг би підтримувати мікробні спільноти протягом мільярдів років. Причому автори відкриття не виключають, що подібна форма життя може бути присутнім в “радіаційному притулку” на Червоній планеті й зараз.

Більш того, Тарнас і команда зуміли оцінити потенційне багатство і різноманітність життя в марсіанському “підземелля”. За їхніми підрахунками, в одному кілограмі гірської породи на Червоній планеті може існувати до мільйона мікробів, що можна порівняти з земними показниками. Питання про те, чи існують на Марсі ґрунтові води, залишається відкритим.