Сучасна людина може бути значно менш «чистою», ніж вважалося раніше. Нове дослідження показує: до 20% нашого геному походить від невідомих давніх гомінінів. І їх могло бути не один, а щонайменше два різних види.
Людина як генетична «мозаїка»
Вчені дійшли висновку, що значна частина ДНК Homo sapiens має походження від так званих «суперархаїчних» гомінінів — популяцій, які відокремилися від людської гілки понад мільйон років тому.
Йдеться не про неандертальців чи денисівців, а про ще давніші форми людей. Саме тому їх називають «суперархаїчними» — вони виникли ще до розходження цих відомих видів.
Не один, а два невідомі види
Аналіз генетичних варіацій показав: у процесі еволюції відбулося щонайменше два окремих епізоди схрещування.
- Один — між предками сучасних людей в Африці та невідомою популяцією
- Інший — між предками неандертальців і денисівців у Євразії з іншими давніми гомінінами
Це означає, що різні групи людей у різний час контактували з різними «суперархаїчними» популяціями.
До 20% ДНК — від невідомого предка
Розрахунки показують: приблизно 19–20% геному сучасної людини може походити від такого давнього африканського гомініна.
Для порівняння:
- від неандертальців сучасні люди успадкували лише близько 2% ДНК
- нові дані свідчать про набагато масштабніший внесок давніших популяцій
На думку дослідників, це більше схоже не на випадкове змішування, а на масштабне об’єднання популяцій.
Хто ці загадкові «партнери»
Попри відкриття, точну ідентичність цих гомінінів встановити поки не вдалося.
Є припущення, що частина з них могла бути нащадками Homo erectus — виду, який залишив Африку близько 2 мільйонів років тому. Саме його нащадки могли взаємодіяти з предками неандертальців і денисівців у Євразії.
Втім, щодо популяції, яка змішалася безпосередньо з предками сучасних людей в Африці, у вчених поки немає навіть гіпотез.
Еволюція складніша, ніж здавалось
Результати дослідження свідчать: історія Homo sapiens — це не пряма лінія, а складна мережа контактів між різними людськими видами.
Фактично сучасна людина є результатом багатьох еволюційних «перетинів», а не ізольованого розвитку.
Попередня версія дослідження опублікована на сайті bioRxiv.
