Фізики припускають, що космічний пил може поширювати життя по всій Галактиці

У новій статті розглядається панспермія і припущення, що частинки пилу можуть вирватися з-під гравітації планет-господарів і прокласти собі шлях через всю галактику, засіюючи життя на інших планетах.

Існує багато ідей про те, як виникло життя на Землі, найвірогідніша з яких полягає в тому, що воно з’явилося в гідротермальних джерелах в океанах мільярди років тому. Але не всі теорії вважають Землю місцем, де зародилося життя на Землі. Одна з теорій, яка все ще залишає нас з проблемою походження життя, полягає в тому, що життя могло бути перенесене через Сонячну систему, або, можливо, навіть через галактику.

Ця ідея, відома як панспермія, існувала в різних формах протягом століть, але була названа на початку 1900-х років шведським вченим Сванте Арреніусом. Арреніус припустив, що дрібні частинки пилу, які містять живі організми, можуть виноситися з атмосфери планети, а потім поширюватися в космосі під тиском сонячного випромінювання.

Залишаючи осторонь питання, чи може життя – навіть витривале життя – вижити в таких важких подорожах, різні астрономи намагалися оцінити, скільки часу знадобилося б для того, щоб життя випромінювалося з планети таким чином. Одна команда дійшла висновку, що життю знадобилося б близько 20 днів, щоб досягти Марса з Землі, 14 місяців, щоб досягти Нептуна, і 9 000 років, щоб досягти Альфи Центавра – довгий час для людей, але мить у космічних масштабах.

Попередні дослідження показали, що маленькі частинки пилу на великих висотах можуть набирати швидкість при зіткненні з частинками космічного пилу і починати свою подорож у космосі. У новій препринт-статті, яка ще не була опублікована в рецензованому журналі, фізик Заза Н. Османов спробував розрахувати поширення такого життя по галактиці, якщо воно дійсно здатне пережити цю подорож. Незважаючи на значні відстані, подорожі таким методом видаються цілком життєздатними, йдеться в статті.

“Ми розглянули динаміку частинок планетарного пилу, які “рухаються” планетами, і показали, що за 5 мільярдів років частинки пилу можуть переміститися в [міжзоряному середовищі] на відстань близько декількох сотень світлових років, – підсумував Османов. “Беручи до уваги щільність зоряного розподілу, ми виявили, що частинки пилу, викинуті кожною окремою планетою, досягнуть 105 зоряних систем”.

Незважаючи на цю інтригуючу ідею, Османов також знайшов проблеми для прихильників концепції панспермії, оскільки щільні молекулярні хмари можуть затримувати частинки планетарного пилу, коли вони пролітають через галактику. Однак, як завжди, більшою проблемою може бути підживлення парадоксу Фермі.

“Аналізуючи проблему в контексті рівняння Дрейка, було встановлено, що мінімальна кількість планет у Чумацькому Шляху, на яких розвинулося життя, має бути порядку 3 × 107, – пише Османов, – а це означає, що вся галактика буде заповнена частинками пилу зі складними молекулами.

Для того, щоб це життя закріпилося, йому все одно потрібно було б опинитися на планетах зі сприятливими умовами, але якщо там є життя, то, згідно з цією статтею, воно повинно засіяти інше життя деінде, що змушує нас вкотре запитати: “Де всі?”.