Вчені порівняли три типи комунікації людини з кішкою і з’ясували, яку з них потрібно використовувати, щоб потоваришувати з вихованцем.
Співробітники лабораторії етології Університету Західний Париж – Нантер-ля-Дефанс та Інституту досліджень та консультацій з поведінки кішок у Бордо (Франція) дізналися, до якого каналу зв’язку з людиною кішки найбільш чуйні. Вони вивчили три типи взаємодій — голосову, візуальну та бімодальну (візуальну плюс голосову), а про результати розповіли у статті для наукового журналу Animals .
У процесі одомашнення у кішок розвинулася чутливість до комунікативних сигналів людини, а також соціальні навички, сумісні з нашими та дозволяють вихованцям «спілкуватися» з господарем. Так, ці тварини здатні зчитувати вказівні жести, щоб знайти заховану їжу, повторювати дії , слідувати за напрямом погляду, розпізнавати емоції та відрізняти власника від незнайомця.
«У всіх видів спілкування має на увазі, що “відправник” посилає сигнали “одержувачу” одним або кількома каналами. Кішки можуть інтегрувати зорові та слухові сигнали, що посилаються людьми, і змінювати свою поведінку відповідно до цього. Однак конкретні моделі та канали, які управляють нашим спілкуванням з кішками, погано вивчені. У цьому дослідженні ми розглянули питання про те, чи чутливі кішки при екстравідовій взаємодії до каналу зв’язку, який використовується їх співрозмовником-людиною», — зазначили вчені.
У дослідженні брали участь 12 домашніх кішок (шість самок та шість самців) віком від трьох до семи років. Всі вони були кастровані і жили у двох котячих кафе в Бордо або Тулузі протягом як мінімум трьох років. З вибірки виключили тварин, які демонструють стресову поведінку та явно «відмовляються» комунікувати з людиною.
Експерименти проводили вранці (поки немає відвідувачів) у тих же котокафе, тобто у звичному для випробуваних середовищі. У кімнаті, відокремленій від решти закладу, перебували два експериментатори. Перший мав «спілкуватися» з кішками, а другий записував відео та сидів нерухомо. Під час кожного тесту вихованець заходив до кімнати з господарем — менеджером кафе.
Для початку кішці протягом 10 секунд дозволяли ознайомитися з обстановкою та обома експериментаторами на відстані. Перша людина при цьому сиділа на відстані трьох з половиною метрів, тримала ласощі, щоб викликати позитивну асоціацію. Потім тварину відпускали: вона могла вільно досліджувати кімнату, обнюхати людей, потертися об їхні руки.
«Фаза знайомства тривала доти, доки кішка не наближалася до першого експериментатора на відстань 10 сантиметрів, але не більше п’яти хвилин. Якщо кішка підходила до першого експериментатора, її словесно хвалили та винагороджували ласощами. А якщо ні, то випускали з кімнати і давали ласощі біля дверей», — розповіли етологи.
На одній із стадій експериментатор міг ховати ласощі в кишеню і не діставав їх, поки кішка сама не підходила на відстань 10 сантиметрів. У контрольному тесті людина не дивилася на тварину і ніяк не спілкувалася з нею.
Візуальна комунікація передбачала, що ведучий простягав руку і дивився то на кішку, то на підлогу, при цьому повільно моргаючи. В іншому випадку людина кликала тварину на ім’я і видавала різні звуки на кшталт «кис-кис» («пфф-пфф» у французів), але не простягала руку і дивилася в стелю, щоб уникнути зорового контакту. Нарешті, в четвертому тесті експериментатор простягав руку до кішки і чергував типи взаємодії: то повільно моргав, дивлячись на вихованця, то опускав погляд на підлогу, одночасно кликаючи кішку на ім’я і всіляко підзиваючи до себе.
Потім вчені порівнювали поведінку досліджуваних, переглядаючи відеозаписи експериментів. За підсумками аналізу з’ясувалося, що тип комунікації впливав на ймовірність відгуку тварини.
«Кішки значно швидше реагували на зоровий (29 ± 6,9 секунд на підхід) і бімодальний (32 ± 7,0 секунд) контакт у порівнянні з “відсутністю комунікації” (57,5 ± 7,6 секунд) або випадками, коли тварина підкликали лише голосом (51,8 ± 7,3 секунди). Серед 12 кішок, які підійшли до першого експериментатора хоча б один раз за час випробувань, шість наблизилися у контрольному тесті, сім відреагували на голос, десять — на візуальний контакт, дев’ять — на бімодальну комунікацію», — зазначили автори дослідження.
Етологи також вивчили поведінкові реакції кішок на спілкування з партнером-людиною. Виявилося, виляння хвостом було єдиною реакцією, яку істотно впливав тип взаємодії з експериментатором. Причому тварини робили це частіше, коли людина взагалі не спілкувалася з ними або підзивала голосом, порівняно з візуальним контактом або змішаним.
«Рухи хвостом відбуваються, як правило, коли кішки стикаються з фруструючою ситуацією. Тому наші дані свідчать про те, що перебування в кімнаті з незнайомою людиною, яка ігнорує кішку, може бути для неї некомфортною, якщо не засмучує. Ми також припускаємо, що при спілкуванні з людиною лише голосові сигнали більш неприємні для вихованців, ніж бімодальна комунікація», — підсумували автори роботи.
