Рудий колір Марса є його головною відмінною рисою, унікальною характеристикою, що виділяє його серед інших планет Сонячної системи. Однак нове дослідження показує, що ми могли неправильно розуміти механізм, завдяки якому планета набула свого червоного відтінку.
Нове дослідження свідчить, що окиснення заліза в марсіанських породах відбулося через наявність води, а не внаслідок сухого окиснення гематиту, як вважалося раніше.
«Ми намагалися створити аналог марсіанського пилу в лабораторії, використовуючи різні види оксидів заліза», — пояснює планетолог Адомас Валантінас із Браунівського університету (США). «Ми виявили, що феригідрит, змішаний із базальтом — вулканічною породою, найкраще відповідає мінералам, які спостерігали космічні апарати на Марсі».
Добре відомо, що Марс, багатий на залізо, вкритий червоним іржавим пилом, який утворився у далекому минулому. З часом породи, що містять залізо, руйнувалися, вкриваючи планету червонуватим пилом, настільки яскравим, що навіть неозброєним оком Марс виглядає червоним на нічному небі.
Але існує кілька способів «заставити» камінь іржавіти, і кожен із них розповідає іншу історію про воду та мінеральну історію Червоної планети.
Зараз немає сумнівів, що колись на поверхні Марса була рідка вода — численні дані від марсоходів це підтверджують. Однак аналіз пилу, зібраного космічними апаратами, не виявив слідів води.
Це змусило вчених припустити, що відповідальним за червоний колір Марса є гематит — мінерал, що утворюється в умовах сухості та може мати червоний відтінок. За цією теорією, гематит утворився вже після того, як вода зникла з поверхні планети.
Однак Валантінас та його колеги переконливо довели, що інший мінерал — феригідрит — є більш ймовірним винуватцем марсіанської «іржі». Це оксид заліза, який швидко утворюється за наявності холодної води, але досі не було доказів його ролі у формуванні кольору Марса.
Дослідники ретельно проаналізували дані з орбітальних апаратів, зіставили їх із складом марсіанського метеорита та результатами вимірювань марсоходів. Аналіз показав, що феригідрит — цілком ймовірне джерело окисненого заліза на Марсі.
Потім науковці перемололи різні оксиди заліза до розміру, еквівалентного марсіанському пилу, і дослідили ці зразки тими ж методами, що використовували для аналізу марсіанського пилу.
Найкращий збіг із реальними даними показав не гематит, а феригідрит з формулою Fe5O8H · nH2O. Це означає, що мінерали сформувалися ще за часів існування води на Марсі, а потім зруйнувалися й рознеслися поверхнею, зберігши свій водний «підпис».
Отже, наше розуміння геологічної історії Марса потребує коригування.
«Марс залишається Червоною планетою. Просто наше уявлення про те, чому Марс червоний, змінилося», — говорить Валантінас.
«Головний висновок у тому, що феригідрит міг утворитися лише за наявності води, тож Марс вкрився іржею значно раніше, ніж ми вважали. Крім того, феригідрит залишається стабільним у сучасних умовах на Марсі».
Звісно, ці висновки ще потребують підтвердження. Але зразки марсіанського ґрунту вже зібрані й чекають на доставку на Землю, тож незабаром ми зможемо дізнатися правду.
«Щойно ці безцінні зразки потраплять до лабораторій, — додає фізик Колін Вілсон з Європейського космічного агентства, — ми зможемо точно визначити, скільки феригідриту міститься в марсіанському пилу та як це впливає на наше розуміння історії води й можливості життя на Марсі».
Дослідження було опубліковане в журналі Nature Communications.