Астрономи знайшли у Землі ще один троянський астероїд

У нашої планети виявився другий «троянець» — темний, багатий на вуглецю астероїд діаметром більше кілометра.

Досі Землі був відомий лише один троянський астероїд, що рухається по орбіті разом з планетою. Проте недавно астрономам вдалося підтвердити існування ще одного такого небесного тіла. «Троянець» 2020 XL5 — вуглецевий астероїд діаметром майже 1200 метрів, захоплений кілька сотень років тому і залишиться на своєму місці ще кілька тисяч років. Про це розповідається у новій статті, опублікованій у журналі Nature Communications.

У будь-якій системі, що складається з зірки та її планети, є ділянки, в яких їхнє тяжіння, з одного боку, і відцентрова сила, що виникає через рух по орбіті, з іншого, стійко врівноважують один одного. Їх можна розглядати як точки зниженої енергії, астероїди, що там опинилися, затримуються в них на досить значний час. Кожна планета має п’ять таких точок Лагранжа: дві знаходяться на її орбіті трохи попереду і позаду (L4 і L5), дві розташовані на лінії, що з’єднує планету з Сонцем (L1 і L2), і ще одна — у суворій протилежній планеті точці її орбіти (L3).

У L4 та L5 накопичуються астероїди, які можуть супроводжувати планету тисячі років, перш ніж вирушать далі. У велетня Юпітера відомі тисячі таких троянських астероїдів (до них вже запущена спеціальна космічна місія), у Марса дев’ять, а у Венери та Землі по одному. Єдиний досі відомий «троянець» Землі – 2010 TK7 – виявили близько десяти років тому, він знаходиться в L4 та набирає близько 300 метрів у поперечнику. Спостереження, проведені у 2020 році за допомогою телескопів Pan-STARRS, вказали на можливість існування астероїда і в системі L5 Сонце – Земля. Тепер астрономи підтвердили, що наша планета дійсно має ще одного «троянця» — 2020 XL5.

Астрономи знайшли у Землі ще один троянський астероїд

Для цього Тоні Сантана-Рос (Toni Santana-Ros) та його колеги з Університету Барселони використовували архівні дані та нові спостереження, проведені кількома наземними телескопами, включаючи чилійський SOAR, американський Lowell Discovery Telescope та європейський Optical Ground Station, що працює на Канарах. Це дозволило розглянути та сам астероїд, та його орбітальний рух. За оцінками вчених, 2020 XL5 в кілька разів більший за 2010 TK7 і набирає в діаметрі 1180 метрів. Судячи зі слабкого блиску, це темне небесне тіло, можливо, багате вуглецем, подібно до поширених астероїдів класу С.

Положення тіл у точках Лагранжа стабільне, але не вічне. Рано чи пізно воно розбалансується, і астероїди покинуть це місце, вирушаючи у самостійну подорож. Розрахунки показують, що 2020 XL5 був захоплений нещодавно, близько 600 років тому, і ще через 4000 років покине L4. Додамо, що 2010 рік TK7 залишиться з нами ще 15 тисяч років. Цих термінів цілком достатньо, щоб уважніше досліджувати ці тіла, хоча для космічних місій троянські астероїди Землі – не найзручніша мета: дістатися та «запаркуватися» в L4 та L5, стартуючи з планети, складно. А ось досліджувати астероїди, пролетівши поблизу них, цілком можливо.

Джерело