Аналіз даних, отриманих від зонда «Вояджер-2», показав, що під час його прольоту біля Урану в 1986 році магнітосфера планети, ймовірно, перебувала в зміненому стані під впливом сонячного вітру, а не у звичному.
Уран / © NASA, ESA, CSA, STScI
Коли «Вояджер-2» пролетів на відстані 80 тисяч кілометрів від Урану, було виявлено незвичні особливості магнітного поля цієї планети. Зокрема, вісь магнітного поля нахилена на 59 градусів відносно осі обертання, а його центр розташований далеко від ядра, що вказує на формування магнітного поля в зовнішніх шарах планети. Також спостерігалася нестача зарядженої плазми, а радіаційні пояси були наповнені електронами.
Дослідник Джеймі Ясінскі з Лабораторії реактивного руху NASA разом із колегами повторно проаналізував дані «Вояджера-2» і припустив, що зонд спостерігав нетиповий стан магнітосфери Урану. Підвищена активність сонячного вітру спричинила стискання магнітосфери, а заряджену плазму перемістило ближче до планети. Це змінило склад і конфігурацію магнітосфери, що й пояснює нестачу плазми, виявлену зондом.
Стан магнітосфери Урану під час прольоту зонда «Вояджер-2» у 1986 році / © NASA/JPL-Caltech
Сонячний вітер міг також викликати перез’єднання силових ліній магнітного поля, що тимчасово змінило його форму та властивості. Якби «Вояджер-2» підійшов до Урану на тиждень раніше, він, можливо, зафіксував би іншу конфігурацію магнітосфери, не змінену впливом сонячного вітру.
Ці результати важливі для досліджень супутників Урану, таких як Титанія та Оберон, які можуть мати підлідні океани. Раніше вважалося, що ці супутники знаходяться на межі магнітосфери планети, що дозволяло перевірити наявність рідкої води як провідника. Однак нові дані свідчать, що Титанія та Оберон зазвичай перебувають всередині магнітосфери Урану і лише під час прольоту «Вояджера-2» опинилися на її межі тимчасово.